Свого часу мене особливо вразила Нагірна проповідь Ісуса Христа, яка вчить не бути жадібним, байдужим до горя інших людей, вміти вибачати і жити в мирі та злагоді з усіма. А ще проповідує добрі стосунки в родині...
Свого часу мене особливо вразила Нагірна проповідь Ісуса Христа, яка вчить не бути жадібним, байдужим до горя інших людей, вміти вибачати і жити в мирі та злагоді з усіма. А ще проповідує добрі стосунки в родині
Катерина ЗУБЧУК, заслужений журналіст України
Це те, що має бути для кожного аксіомою. Бо якби ми всі дотримуватись цих учень, то і життя наше було б світлішим. І все ж один із розділів цієї проповіді під назвою «Надійтеся на Бога» я сприйняла з якоюсь пересторогою. Зокрема, ось ці рядки: «Не турбуйтеся надто про те, що вам їсти і що вам пити, чи у що вдягатися. Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у стодоли, і Отець ваш Небесний годує їх. А ви хіба не набагато кращі від них?..» Мені здавалося, що в цих словах якоюсь мірою – заклик до неробства. Я запитувала саму себе: що ж то буде, коли всі ми станемо жити безтурботно, як ті пташечки? І тільки з літами, глибше вникнувши у Божі слова, зрозуміла, що в Нагірній проповіді – заклик не до неробства чи лінощів, а до того, що насамперед треба дбати про духовність, не ставлячи над усе збагачення. Нагірна проповідь була у мене на думці, коли я читала книжку канадського письменника Робіна Шарми «Монах, який продав свій «Феррарі»». Адже герой цього бестселера Джуліан Ментл – багатий адвокат, переживши кризу, потрапивши в лікарню з інфарктом, вирішив змінити своє життя. Покинувши багатство, продавши улюблений автомобіль, без якого раніше, певно, не уявляв і дня, він вирушив до Індії в пошуках істини життя. Цю істину йому відкрили монахи в Гімалаях. Повернувшись у мегаполіс іншою людиною, яка не просто помолоділа, а наповнилася внутрішнім спокоєм, Джуліан, як і пообіцяв своєму вчителю, почав поширювати набуті знання серед людей. Певною мірою це автобіографічне: сам Робін Шарма був адвокатом. Але, незважаючи на достаток, усвідомив, що «в серці порожнеча», залишив адвокатську практику і взявся за письменництво. А крім цього, він учить інших людей, як підвищити якість свого життя, досягти успіху, але в гонитві за грішми не втратити гармонії із собою. Судячи з прочитаного, книжка адресована насамперед молодим людям, які прагнуть самовдосконалитися, бути успішними. Чому ж вона зацікавила і мене – захопила настільки, що понад 200 сторінок були прочитані, як кажуть, на одному подиху? Відповідь на це проста. У моїх літах, коли вже внуки дорослі, коли пізно вибудовувати якісь плани на майбутнє, ловила в кожному слові те, що можна було «приміряти» до свого життя. Чи ж навчилася я помічати красу найбуденніших речей, чи вистачало мені сили волі встати вранці і прогулятись на природі, чи піднялася на омріяну гору, чи старалася жити «в дитинстві своїх дітей»?.. І раділа, коли можна було дати ствердну відповідь. Але, на жаль, я не завжди вміла звільнитися від поганих думок, породжених розчаруванням, песимізмом. Не гнала себе під холодний душ за такі погані думки (монахам таким покаранням був холодний водоспад), не завжди могла відмовитися від того, що зветься суєтою суєт і спустошує. І таких «на жаль» набереться дуже багато. Тож тішусь головним – тим, що, виявляється, розкрила секрет вічного щастя. А цей секрет, за автором книги, полягає в тому, щоб людина займалася в житті улюбленою справою. Сталося так, що з юності я визначила для себе цю улюблену справу – журналістику. І робота ніколи не була тягарем. Навпаки, завдяки їй життя було цікавим і повноцінним. Ясно, що в моєму віці і без підказок по–особливому цінуєш кожну мить і живеш не минулим чи думками про майбутнє, від чого застерігає Робін Шарма, а сьогоднішнім. А книги, названі ним як такі, що несуть мудрість, я ще постараюся прочитати.
