Християнство з’явилося на українських землях ще задовго до Володимирового хрещення. Цьому сприяли місійна діяльність апостола Андрія, пізніше – тісні торговельні і культурні зв’язки наших предків з християнізованими вже грецькими колоніями і сусідніми слов’янськими народами. Частина українських племен була охрещена ще в ІХ ст. при Аскольді (пом.882р.). Більше того, це хрещення мало офіційний характер і константинопольський патріарх Фотій прислав архієпископа для створення церковної структури.
Християнство з’явилося на українських землях ще задовго до Володимирового хрещення. Цьому сприяли місійна діяльність апостола Андрія, пізніше – тісні торговельні і культурні зв’язки наших предків з християнізованими вже грецькими колоніями і сусідніми слов’янськими народами. Частина українських племен була охрещена ще в ІХ ст. при Аскольді (пом.882р.). Більше того, це хрещення мало офіційний характер і константинопольський патріарх Фотій прислав архієпископа для створення церковної структури. Потреба прийняття Україною християнства визрівала поступово, а в другій половині Х ст. стала нагальною. І ось на історичну арену вийшов князь Володимир – людина, яка змогла втілити цю потребу. Володимир був яскравою особистістю, сповненою протиріч. Він був язичником, тримав гарем, навіть приносив у жертву християн. Давні літописи навмисне зображають Володимира темними фарбами, щоб наочніше показати, як позитивно на нього вплинуло прийняття християнства. Безумовно, до хрещення Володимир мало був схожий на християнського святого. Але це було звичайним для володаря великої язичницької держави. Як князь, він повинен був виступати у всенародних релігійних обрядах, шанувати і підтримувати віру свого народу. Як завойовник, звичайно, мав велику кількість рабів, в тому числі рабинь-наложниць. Як можновладець і воїн повинен був бути жорстоким. Але в той же час Володимир Великий був справді великим українським князем, правителем великого державного розуму. Він поступово творив колосальну державу – найбільшу за своїми розмірами в цілій Європі, з централізованою владою князя, з міцними твердинями, славну своїми багатствами, зв’язану торговельними та дипломатичними стосунками з усім культурним світом того часу. Ця могутня імперія складалась з різноманітних етнічних елементів, різних племен, мов і релігій. Тому, окрім влади князя, потребувала духовного об’єднуючого начала, яким повинно було стати християнство. Князь Володимир ще з дитинства жив у християнському оточенні. Його виховувала бабуся — княгиня Ольга. Вона прищепила християнську віру обом онукам: Володимиру і Ярополку. У війську Володимира, в тому числі на високих посадах, було багато варягів, що вже давно були християнами. Із п’яти офіційних жінок Володимира четверо були християнками. Всі ці обставини благодатно вплинули на князя. Але він не міг раптово виступити проти віри предків. Цю віру народ визнавав вже не одну сотню років. Тому, найвірогідніше, що сам Володимир хрестився таємно. Він розумів, що охрестити народ – лише початок прийняття нової віри. Потрібно було ще сформувати відповідну церковну ієрархію та поширити церковну освіту. Тому, щоб набути більшої політичної ваги і отримати допомогу в організації церкви, Володимир задумав оженитися з грецькою царівною. Грецький цар не хотів віддавати за Володимира свою сестру Анну, але був змушений це зробити, бо Володимир захопив грецьке місто Корсунь і погрожував захопити Царгород. До Києва Володимир повернувся з багатими дарами: іконами, мощами святих, трофеями. Вернувся як славний переможець і як зять грецьких цісарів. Авторитет князя піднявся до небувалої висоти. Тому він осмілився накласти важку руку на стару віру підвладного йому народу, осмілився порушити народну святиню. За літописом, охрещення України-Русі відбулося надзвичайно просто: Володимир наказав поскидати в Дніпро ідоли і в призначений день вийти всім до ріки. Люди весело входили в воду, а священики читали молитви. І була радість на небі та на землі через стільки душ спасенних. Звичайно, справа не виглядала так ідилічно. По свідоцтву митрополита Ілларіона «христились якщо не з власної волі, то зі страху перед наказом». Частина народу послухалась князя і пішла христитися, частина не послухалась наказу. Коли тягнули Перуна до ріки, люди плакали. По охрещенні киян, коротко каже літописець, «почав Володимир ставити по містах церкви та священиків, та приводити людей на охрещення по всіх містах та селах». Мирного прийняття християнства не було, народ завзято боронив свою віру, скрізь були бунти і часто доводилося хрестити народ «вогнем і мечем», густо поливаючи кров’ю. Особливо важко йшло охрещення у північних землях, які пізніше склали Московське князівство. Але зусиллями декількох століть християнство таки поширили серед українського народу. Прийняття християнства відразу зв’язало нас з Європою та європейською культурою. Високі ідеї християнства пізніше таки сприйнялись українським народом і дали свої великі плоди. Андрій і Наталія РОТЧЕНКОВИ, викладачі недільної школи Свято-Троїцького собору м.Луцька.
