ГЛИНЯНА КРАСА ІЗ ТЕПЛИХ РУК МАЙСТРИНІ

Уперше в Луцьку талановита художниця-керамістка Жанна Миляшкевич представила на персональній виставці свої мистецькі здобутки...

Євгенія СОМОВА


Їй не раз пропонували організувати виставку авторських робіт. Відмовлялася. Не було коштів, щоб заплатити за виставкову площу. А показати мала що, виробила власний стиль, уявлення про навколишній світ і була цілком сформованим художником–керамістом. Її роботи не раз демонструвалися на різноманітних мистецьких заходах – фестивалях «Поліське літо з фольклором», «Берегиня», «Бандерштат», «Пісні великої Волині» та інших. Ними захоплювалися та везли у подарунок гості міста, милувалися за кордоном – Жанна брала участь у виставках і за межами України, зокрема у Ягеллонському ярмарку в Любліні. За вагомий внесок у відродження і розвиток національних традицій, популяризацію народної творчості майстриня нагороджувалася різноманітними дипломами, почесними грамотами, подяками. І ось нарешті наважилася організувати персональну виставку. «Диво з теплих долонь» – таку назву дала їй. На виставці, експозиція якої розгорнулася в арт–галереї «Луцьк», представила свій творчий ужинок.
— Це лише роботи, котрі зберігалися в ящиках у майстерні, – зазначила в розмові мисткиня. – Решта роз’їхалися по світу. Є вони у приватних колекціях в Італії, Японії, Португалії, Америці, Франції, Німеччині, а також у Тернопільському, Івано-Франківському, Рівненському художніх салонах.
А ось тепер і волинські поціновувачі глиняної краси мають нагоду ознайомитися з ними, відкрити для себе яскравий самобутній талант художниці-керамістки. А водночас побачити вишивки її сестри Тетяни, які доповнюють експозицію, – рушники, серветки.
На виставці представлені розписані яскравими квітами глечики, пузаті горнятка, оригінальні підсвічники, фруктівниці, плакетки. Є тут і скульптури дівчат-україночок. Усі вони – наче Жаннині сестри. Такі ж чорноокі, довгокосі. Майстриня і не приховує, що ліпила їх із себе, переносила власні риси обличчя на глину. Творіння її рук притягують погляд, випромінюють тепло, позитивну енергетику, поліпшують настрій. Неможливо стримати посмішку, побачивши лукаву мавпочку у віночку, симпатичного зеленого дракончика, інших тваринок зі Східного гороскопа, кожна з яких символізує якийсь рік. А яка б господиня не хотіла поставити у кухні макітру у вигляді сільської хати під солом’яною стріхою, на якій звили гніздо лелеки?
— У моїх роботах багато квітів, птахів, зокрема бусликів. Вони для мене – символ Волині, обереги родини, – каже Жанна. – Роблю все яскраве, барвисте, як наша Україна. Хочеться, щоб люди подивилися – і посміхнулися. Ліплю багато писанок. У кожній зашифрований символ. Ось, бачите, соняшник. Він означає добробут, калиновий цвіт – молоде покоління, ягоди – старше. А ось це – обереги, тут трипільські знаки.
Улюблена робота майстрині – панно «Дерево роду», до якого доклали рук і її вихованці – діти зі студії художньої кераміки «Горнятко», що діє у загальноосвітній школі № 23 міста Луцька. Творіння Жанниних рук позначені оригінальністю світосприйняття, виразністю форм, декору. Вони наче з казки, зі світу дитинства – яскраві, теплі й щирі, як і душа майстрині. Тож не дивно, що зачаровують відвідувачів, не залишають байдужими серця. Свідчення цього – записи у книзі відгуків. «У наш непростий час – усе найкраще втілене у ваших роботах. Це сама Україна в різних іпостасях», – пише Поліна з Кривого Рогу. А ці щирі слова йдуть від серця маленької лучанки, шестикласниці Ангеліни: «Дорога Жанно, мені дуже сподобалося у вас. До вашого серця наблизився Бог, дав хист». «Жаннусю, ти несеш у цей світ любов, світло та красу. Ти – творець життя. Дай Боже тобі сил та натхнення на багато–багато років», – бажає подрузі Наталія Чубко, майстер художнього розпису по склу.
Колеги–митці на урочистостях з нагоди відкриття виставки зазначали, що у творчості Жанни Миляшкевич вдало поєднуються західна і східна традиції гончарної майстерності – мисткиня закінчила Миргородський технікум, який готував художників–керамістів для усього тодішнього Союзу, переймала досвід гончарів Опішні, Миргорода. Працювала на Сумському фарфоровому заводі. До речі, на виставці представлена й одна з її перших робіт – дипломний набір посуду з порцеляни. Серед її виробів багато декоративно-вжиткових речей, які мають не лише естетичний вигляд, їх можна використовувати, як то кажуть, за призначенням – наливати мед, сметану, молоко. Сучасні печі та гончарні круги, звісно, полегшують працю майстрині, але найважчий процес – формування, ліплення – і досі виконує вручну.
У планах художниці–керамістки – створити панно «Поліське літо з фольклором», бо, каже, і сама та й, напевне, лучани, скучили за однойменним фестивалем, який в останні роки у зв’язку із скрутним фінансовим становищем не проводиться у місті. А ще мріє про світлицю, де б кожен майстер мав куточок, міг представити свої роботи. Тож побажаємо Жанні здійснення бажань. А насамкінець зазначу, що виставка «Диво з теплих долонь» діятиме до кінця місяця, тож охочі матимуть змогу ознайомитися з нею.