Моя знайома, любителька серіалів, усіляких мильних опер, із задоволенням дивиться засідання Верховної Ради. Там, каже, таке почуєш і побачиш, що «Санта Барбара» відпочиває (американський серіал, котрий йшов по телебаченню впродовж кількох років)...
Євгенія СОМОВА, редактор відділу соціального захисту газети «Волинь–нова»
Моя знайома, любителька серіалів, усіляких мильних опер, із задоволенням дивиться засідання Верховної Ради. Там, каже, таке почуєш і побачиш, що «Санта Барбара» відпочиває (американський серіал, котрий йшов по телебаченню впродовж кількох років). Недавно жінка почула, що один із нардепів запропонував заборонити аборти
-Дожилися. Раніше це обговорювалося у сім’ї, тепер — у Верховній Раді, — обурювалася. — Невже вирішили всі проблеми, що взялися за жінок?! Якби ж той депутат заборонив своїй дружині аборт, я б ще зрозуміла, а то чужим. І справді, тема дуже інтимна і болюча, аби виносити її на люди. Попри це у Верховній Раді обговорюється не вперше. Аналогічне питання виносили на розгляд і в минулому, і в позаминулому роках. А цьогоріч зареєстрували законопроект, який забороняє штучне переривання вагітності. Його автор — нардеп від Радикальної партії Ігор Мосійчук. Свій крок пояснює бажанням відвернути українок від гріха дітовбивства. Тож ініціює зміни до Кримінального кодексу про посилення відповідальності… за пропаганду сексуальних збочень (аборти теж відносить до них), вимагає карати жінок, які ризикнуть перервати вагітність, а водночас і тих, хто допомагає їм. Згідна з нардепом: аборти — зло, але законодавчо забороняти їх не варто. Жінка, яка з власної волі перервала вагітність, якщо вона не алкоголічка чи наркоманка, і так усе життя картає себе за це, відчуває вину перед ненародженою дитиною. Хіба їй потрібне ще якесь покарання? Заборона абортів — дражлива тема для суспільства. Частина українців підтримують її, мовляв, давно пора припинити дітовбивство, інші — критикують, мотивуючи тим, що це позбавить жінку права планувати сім’ю, віддалить нас від Європи. Зрештою, шляхом покарань у такому делікатному питанні нічого не доб’єшся. У цьому вже була змога переконатися. З 1936–го до 1955 року в тодішньому СРСР існувала заборона на штучне переривання вагітності. Результатом стала материнська смертність, бо жінки робили аборти вдома, нерідко в антисанітарних умовах, без належної медичної допомоги. Маємо і досвід сусідньої Польщі. Після заборони там став популярний медичний туризм. Щоб позбутися небажаної дитини, жінки їздили у медичні заклади Німеччини, України… А наші через бідність підуть до «бабок», у підпільні абортарії. А то й гірше — намагатимуться перервати вагітність різноманітними варварськими методами. Словом, чекати, що заборона підвищить народжуваність, не доводиться. Адже більшість жінок розуміють, що дитину треба не лише народити, а й виховати, піклуватися про неї. Зараз важко, як кажуть, поставити на ноги одне маля, не кажучи про п’ятеро чи більше. Як на мене, було б краще, аби нардепи замість того, щоб приймати популістські рішення, подумали як зробити доступними засоби контрацепції, збільшити виплати матерям і малозабезпеченим сім’ям із дітьми, знайти кошти на будівництво дитячих садків. Або, скажімо, дали можливість чоловікам працювати в Україні, щоб забезпечувати родину. Адже жінки нині часто називають причиною переривання вагітності поганий матеріальний стан сім’ї, відсутність житла. На мою думку, не заборона нині потрібна українкам, не моралізаторство про гріх дітовбивства, а застереження, як вберегтися від небажаної вагітності, можливість забезпечити народжених дітей усім необхідним, поставити на ноги. Зрештою, якщо хочемо подолати демографічну кризу, маємо турбуватися не лише про народжуваність, а й про продовження життя населення, здоров’я нації. Це буде справді по–європейському.
