«ВОЛИНЬ-НОВА» І САНАТОРІЙ «ПРОЛІСОК» ПОДАРУВАЛИ БІЙЦЯМ АТО 10-ДЕННИЙ ВІДПОЧИНОК

Олексій Бабій із Черевахи, що на Маневиччині, та ковельчанин Андрій Луцик поліпшували своє здоров’я у волинській здравниці. Таку можливість вони отримали завдяки журналістам головного видання краю та за сприяння директора оздоровчого закладу, депутата обласної ради Валентини Касарди...

Мар’яна ВЕРБІВСЬКА


Колектив «Волині-нової» не вперше підтримує своїми коштами учасників збройного протистояння на Сході. Чималі суми з редакційного рахунку пішли минулої осені на виготовлення пічок-«буржуйок», що зігрівали волинських вояків на блокпостах Донеччини та Луганщини. А премію обласної ради за краще висвітлення роботи органів місцевого самоврядування журналісти переказали прикордоннику Веніаміну Файчуку, який після поранення лікувався в Ізраїлі.
Коли після урочистостей із нагоди професійного свята склали докупи чотири отриманих премії, з’ясувалося, що коштів замало, аби подарувати десятиденний відпочинок двом учасникам АТО. Тоді Валентина Касарда, директор санаторію матері і дитини «Пролісок», що є комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області, пообіцяла продовжити бійцям перебування в оздоровниці за рахунок закладу, щоб вони пройшли курс повноцінного лікування.
Одного претендента на путівку допомогли знайти волонтери Ковельського реабілітаційного центру. 38-річному ковельчанину Андрію Луцику, який захищав Донецький аеропорт, вкрай необхідно поправити здоров’я. За професією він газоелектрозварник. До неоголошеної війни на Сході був підприємцем. Має двох синів — Максима і Богдана, який, напевне, колись стане відомим футболістом. Дружина Наталія працює в одному з міських дитсадків.
— Воювати пішов добровольцем у серпні минулого року, – про те, що довелося пережити, Андрій пригадує неохоче. – Потрапив до 80-ї окремої аеромобільної бригади 122-го окремого штурмового батальйону. Двічі ходив захищати Донецький аеропорт. Повернувся звідти обмороженим. На щастя, судинний хірург Львівського військового шпиталю Іван Сливка зробив усе можливе, аби врятувати мені пальці рук та ніг.
В Олександра Бабія своя фронтова історія – коротка, вражаюча і драматична.
— Живемо удвох із мамою. Маю старшу сестру, яка вже заміжня, – розповідає він. – Закінчив Маневицький професійно-технічний ліцей, де здобув спеціальність слюсаря-механіка. Працював водієм-далекобійником.
Хлопця забрали до війська за два дні до іменин. Він з’явився до військкомату за компанію з другом, якого тоді чомусь не мобілізували. А от своє 27-річчя зустрів у дорозі на Рівненський полігон уже як боєць 51-ї Володимир-Волинської окремої механізованої бригади. Зарахували його до роти матеріально-технічного забезпечення. На Луганщині та Донеччині доставляв на блокпости боєприпаси, їжу, воду, супроводжував волонтерів. Тоді бойові дії на Сході ще тільки розгорталися, і доводилося навіть випрошувати в начальства бронежилети, коли вирушали в небезпечну зону. Але смертоносний метал дістав нашого земляка у глибокому тилу на території, що контролювалася українськими військовими.
— Ми зупинили нашу вантажівку на мосту, біля якого колись стояв наш блокпост, – розповідає Олександр. – У ній залишили бронежилети, всі особисті речі. Вирішили скупатися. При мені були лише документи і мобільний телефон. Далі почався обстріл «Градами» чи «Смерчами». Ми з хлопцями сховалися за бетонною брилою. Неподалік від нас розірвалася касетна бомба. Осколками мене поранило в голову, руку, живіт. Знепритомнів. Отямився вже наступного дня в лікарні. Запитав лікаря, чи буду жити. Той відповів: «Будеш, тільки от кишок тобі трохи вкоротили».
Й Андрієві Луцику, й Олександру Бабію потрібна реабілітація. Тому обидва були щиро вдячні за можливість оздоровитися в санаторії «Пролісок». Спершу Сашко трохи розчарувався, коли почув, що пропонують їхати саме сюди. Бо в цій оздоровниці вже був, щоправда давно. Тому був приємно здивований тим, як тут усе змінилося на краще. Бійці дякували лікарям, медсестрам, обслуговуючому персоналу за працю, чуйне ставлення до них – таких особливих клієнтів.
— Посприяти, аби поранені міцно стали на ноги, – лишень невелика часточка того, що маємо зробити для українських патріотів, котрі, ризикуючи життям, боронили нашу землю від російського агресора, – каже директор закладу Валентина Касарда. – Санаторно-курортне лікування їм потрібне принаймні двічі на рік. У «Проліску» створені всі необхідні умови, щоб учасники АТО залікували і фізичні, і душевні рани.


На фото: Учасники АТО вдячні медсестрам Юлії Дячук (зліва) та Аллі Галас (справа), директору «Проліска» Валентині Касарді.