ЛЮБИТИ ЇХ БУДУ ЗАВЖДИ

Колись мій син запитав у мене: «Мамо, а ти нас дуже хотіла?». Я задумалась і відповіла: «Мені не довелося вас хотіти...»

Наталка МУРАХЕВИЧ

«Хотіти дитину» — це те, чого я не відчую. Те, що лишиться для мене загадкою. І — я вдячна за це Богу. Я не планувала вас, хоч відповідальні люди нібито мають планувати все: життя, дітей, успіхи… І передбачати невдачі. Щоб запобігти їм. Мабуть, я безвідповідальна.
Мені вас подарував Бог. Я просто пам’ятаю миті, коли Він вирішив це зробити. Бо це не має жодного стосунку до людських планів. Це відчувається, як Божа воля. Усвідомлюється. Момент вибору тебе — як шляху для появи іншої людини. Ти тоді, в той момент — трішки не у цій реальності. І всю вагітність ти відчуваєш себе на межі кількох світів. Ти втаємничена у дивовижну містику Творення і Появи.
Я з першої секунди знала про свої вагітності. Без жодних тестів. І знала, що перший — хлопчик. А друга — дівчинка.
І досі я переконана в тому, що я, як і кожна мама — це спосіб. Шлях. Вибір Бога і Дитини.
Ця людина, яка приходить у світ через тебе — не належить тобі. В Бога на неї свої плани. В чомусь вона — твій Вчитель, в чомусь — Учень. У тому, що ви — мама і дитина — є свій сенс. Окрім стосунків власності. Тому — тупо жити «заради дітей». І вимагати за це славнозвісну «склянку води»…
Ти маєш зробити все, від тебе залежне. З любов’ю. І — відпустити.
Я, мабуть, не відчуваю і навряд чи колись відчую себе якоюсь такою хрестоматійною Матір’ю. Слово «виховувати» для мене — дурноверхе, як і словосполука «прищеплювати любов»…
Я розмовляю з ними. І намагаюся бути чесною.
Я знаю: мої діти будуть схожі на мене. Впевнена: вони мене перевершать. У всьому.
Навіть в тому, чого я боюся. В тому — може, найбільше.
Вони чинитимуть найнеймовірніші дурниці. Набиватимуть свої гулі. Робитимуть свій вибір.
Вони стануть не такими, як я «хочу». Вони стануть такими, як я і не мріяла!
А любити я їх буду — ЗАВЖДИ.
…Мабуть, для того і є — МАМА.
Джерело: https://www.facebook.com/people/ Наталка-Мурахевич/100001927300241.