Тільки замість безлюдного острова опинився на острівку серед диких поліських джунглів...
Тільки замість безлюдного острова опинився на острівку серед диких поліських джунглів
На початку липня один із найкращих в області любешівський стадіон розквітає… байдарками. Червоні, жовті, сині, помаранчеві судна шикуються на березі Стоходу — і стартує фестиваль з екстремального водного туризму «Поліська регата», який організовує Національний природний парк «Прип’ять — Стохід»
Сергій НАУМУК
«ГОЛОВНЕ — НЕ ЗАБЛУДИТИСЯ І ЗАПЛИСТИ У БІЛОРУСЬ» Цього року заявки подало 15 команд. Змагатися у перегонах на байдарках зголосилися не лише давні любителі екстриму з Луцька (5 команд), Любешова (2 команди), Троянівки Маневицького району (3 команди) та Червонограда (2 команди). Фестиваль вийшов на міжнародний рівень — долати поліські джунглі взялися два екіпажі з білоруського міста Іваново та громадянин Польщі з міста Лодзі, який виступав за «Троянівку». Вперше взяв участь навіть депутат обласної ради – Микола Давидюк представляв команду «Козаки». Ну а я зі своїм другом Андрієм Мельником, учителем історії Луцької гімназії №21, учасником кількох водних походів річками України, пливли за «Волинь–нову». …Традиційне жеребкування викликає пожвавлення. Крім номерів (нам дістався 10–й), учасники отримують карти та талони для проходження контрольних пунктів (КП). Затим проходить інструктаж з техніки безпеки та правил перегонів. Фестиваль розпочинається з шикування команд та виконання Гімну України. Хвилиною мовчання присутні вшановують загиблих в АТО. Учасників вітають голова Любешівської районної ради Петро Нагорний, голова Любешівської райдержадміністрації Олег Кух, директор Волинського обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» Володимир Новосад, виконувач обов’язків директора Національного природного парку «Прип’ять — Стохід» Юрій Оласюк та представник народного депутата Ігоря Єремеєва Марія Чикида. Особливо проникливими були слова вітальної телеграми директора національного парку Олександра Сащука, який нині воює на Сході у складі батальйону «Київська Русь». І ось екіпажі вже готуються до старту. Співробітник парку Василь Корець зачитує анкети учасників, де вони з гумором вказали мету своєї участі та короткі дані про себе. У нас було вказано: «Не заблудитися, дізнатися найкоротший шлях зі Сваловичів до Люб’язя, спробувати догнати троянівського сільського голову — одного з постійних лідерів перегонів і не заплисти у Білорусь». Дещо, як згодом дізнаєтеся, було пророчим. З відривом у три хвилини кожна чергова байдарка під підбадьорливі вигуки вболівальників вирушає у мандри. Попереду 28 кілометрів поліських джунглів — заростей очерету, куди рідко ступає нога людини. Подібні екосистеми вже не збереглися у Європі. Іноземці шаленіють, коли бачать таку незайману природу. Ми ж найчастіше не помічаємо того, що маємо поряд. Може, тому, що таких унікальних куточків у нашій країні поки ще багато? — Беремо участь у «Поліській регаті» вперше, — розповів пізніше учасник з Білорусі Олександр Шурхай. — Найчастіше сплавляємося по річці Ясельді, зрідка – по Лісній. Там теж цікава природа. Але таких заплутаних рукавів немає, завжди є одне русло. Отож вирушаємо в путь. Швидко минаємо Любешів. Навкруги – суцільні очерети. Сонце смалить немилосердно. Цьогоріч рівень води у річках значно впав, тому в руслах побільшало рослинності. Зате легше орієнтуватися, бо невеликі рукави просто пересохли. Через якийсь час обганяємо «Козаків» з Маневицького району, далі — ще дві команди. Але й нас випереджає «Сангрія» з Любешова. Підійшовши до зони орієнтування, пристаємо до гребельки. У позначених на карті місцях розташовані контрольні пункти, за взяття якого команді віднімають 7 хвилин від загального часу. Висідаю на берег. З напарником Андрієм домовляємося, що він чекатиме мене за кількасот метрів попереду, навпроти жилого будинку, аби не втрачати часу на повернення. Але таке рішення, як з’ясувалося пізніше, було помилковим.
«Я ГУКАВ-ГУКАВ, АЛЕ ПЛАВНІ МОВЧАЛИ» Першим КП на гребельці помічаю не я, а Федір Гарганюк із білоруської команди «Ясельда-1», яка підійшла одночасно з нами. Від кілочка з компостером нас відділяє рів. Бреду просто через багнюку й біжу шукати наступні КП. Один знаходжу біля одинокого дерева, потім — другий. Урешті прямую до того, що неподалік будинку, де самотньо серед лісу на березі Стоходу живе Ольга Токарчук (див. «Волинь–нова» від 7 серпня 2014 року). Кручуся довкола сухого дерева, де мав би бути компостер, але… Розумію, що втрачаю час, і біжу до річки шукати Андрія. Біля хати баби Ольги спускаюся до води — нікого. Повторюю в іншому місці — знову нікого. Якщо загубилися — значить треба йти до того місця, де розійшлися. Тому біжу назад і гукаю час від часу. Біля гребельки нікого, але помічаю дорогу в бік річки. Там зустрічаю співробітника парку Романа Клямаря. Оповідаю ситуацію. Він каже, що мій напарник вже давно пішов вниз по течії. Роман телефонує до організаторів змагань, а я нервуюся. — Я пройшов уперед, як і домовлялися. Жодного будинку не побачив, — вже пізніше розповідав мій товариш Андрій Мельник. — Чекав–чекав, аж поки мене не почали обходити команди, яких ми з таким трудом доганяли. Ну й вирішив, що Сергій не пропаде, а сам пішов до фінішу. Забігаючи наперед, скажу, що мій колега прийняв правильне рішення, яке дало нам змогу в кінцевому рахунку посісти місце в середині таблиці. Маючи навички греблі, він сам вправно пройшов близько третини шляху, зокрема відрізок через Бучинський ліс, де Стохід робить чимало крутих заворотів. Але тоді я не знав цього всього і вельми хвилювався. Тим часом з’явився дерев’яний човен із мотором, яким керував співробітник НПП «Прип’ять — Стохід» Сергій Міліщук. Він взяв мене на борт, і ми рушили річкою. Я гукав–гукав, але плавні мовчали. Ні напарника, ні байдарки. Сергій Міліщук зауважив, що зайшли далеко і пора вертатися. Мовляв, рятувальним катером доберешся до фінішу. Розвертаємося і зустрічаємо луцьку команду «Баффало». — Підвезіть! – гукаю. — Давай! – відповідають хлопці здивовано, я шугаю у воду і пливу до байдарки. Човен зникає за поворотом. І коли я вже вчепився за борт і хотів залізти, то хлопці заперечили. Мовляв, ця байдарка – спортивна, а тому нестійка і, якщо залізатиму, перекинеться. Але тягнути мене не відмовилися. Так я і дрейфував, доки не знайшли місце, з якого можна було сісти у байдарку. Олександр Занько та Володимир Горшков налягли на весла. Не знаю, скільки часу хлопці втратили, тягнучи та везучи мене. Але вони точно заслужили приз за фейр–плей, тобто за чесну гру, і незабаром його отримають від нашої газети. Адже благородно взялися допомагати на шкоду собі. Проте за якийсь час ми дійшли думки, що мені все-таки краще висадитися, бо пасажир надто сповільнює рух байдарки. Підшукали сухий берег і я виліз. Хлопці намагалися додзвонитися до мого напарника, але зв’язку не було. Тож «Баффало» рушила вперед, а я вмостився на папороті. Потім намостив зручне ложе і влігся. Яскраву карту на гілці вивісив над водою, аби мене помітили. Ну, геть як герой Даніеля Дефо Робінзон Крузо! Тільки замість безлюдного тропічного острова опинився серед диких поліських плавнів. Ще й не встиг задрімати, як почув звук катера. Співробітник парку Юрій Черевко віз катером членів волинського турклубу «Ми» Руслану Мельник та Андрія Повзуна, які знімали фільм про природу Полісся та про перегони на байдарках. Разом із ними я й дістався до проміжного фінішу. Ще в дорозі вдалося з’ясувати, що мій напарник уже фінішував, і мені відлягло від серця.
ПЕРЕХІД З РІЧКИ ДО ОЗЕРА ТАКИ Є, АЛЕ БАЙДАРКУ ТРЕБА НЕСТИ НА СОБІ Другу половину дня учасники перегонів відпочивали і набиралися сил. Не обійшлося і без вечірнього вогнища, музики та пісень. Традиційно співали Василь Корець та троянівський сільський голова, член команди «Маневичі» Микола Ясюк. Білорусів особливо потішили пісні гурту «Ляпіс Трубецькой», а Томека Бартоша – польська пісня «Соколи», яку підхопили всі. Вранці команди звично стартували: спочатку останні, а потім — лідери. Варто сказати, боротьба точилася така запекла, що результати деяких команд різнилися кількома секундами. І цьому є своє пояснення: перший етап можна пройти і побачити лише дві–три команди суперників, а другий, на Прип’яті, завжди драйвовіший – то ти когось обгониш, то тобі покажуть корму. На ньому більшість команд узяли всі п’ять КП! Одразу після урочища Муравина нас наздогнала команда «Сангрія». Хлопці запитали, чи далеко «Шкварка» (так вони по–старому називали червоноградську «За обрій»), і просто шалено запрацювали веслами. А от ми з Андрієм уже добряче притомилися, хоча й намагалися тримати темп. Раціоналізм мого напарника був непорушний, тож про якісь зрізання шляху навіть не йшлося. Тим більше що рівень води справді дуже впав, і де минулого року були плеса чи проходи між очеретами, цьогоріч – лише річкова рослинність. Ми ще наздогнали деякі команди, дехто – нас. Перед виходом в озеро Люб’язь помітили… «Сангрію»! Вони ж були попереду, не ймемо віри?! Як з’ясувалося пізніше, хлопці трохи заблудилися і втратили час. Виходить, не тільки ми блудимо… Зауважую, що «Сангрія» не перетнула невеликої затоки, як би годилося, а пішла просто до дерев’яних човнів – того місця, де три роки тому ми з Сергієм Борохом та командою «Маневичі» завершили свій перехід через очерети в пошуках короткого шляху. Ще невпевнено пропоную напарникові прямувати за ними, мовляв, хлопці з Любешова знають, де він. Трохи вагаємося, але чую, як хтось із них запитує: «Що, на плече беремо?» Тепер уже жодних сумнівів немає: перехід є! І ми повертаємо круто вліво, пристаємо до берега й сунемо з байдаркою в руках за любешівцями. На озері помічаємо два екіпажі справа. Вони пішли традиційним шляхом. А нам таки вдалося скоротити його, бо до фінішу ми перетинали озеро впоперек, а не по діагоналі. Викладалися ми добре. Але якби знали, що програємо команді «Козаки» сьоме місце усього через 9 секунд, то, безперечно, працювали б веслами таки швидше. Фінішували під слова ведучого: «Волинь» таки знайшла прохід там, де раніше блукала!» Емоції вирували, нас щиро вітали. Мені найбільшою нагородою стала пляшка води, яка весь час була поруч, але не було часу напитися досхочу. У результаті «Сангрія» посіла третє місце, «Маневичі» – друге. А перемогу святкував червоноградський клуб «За обрій». P. S.Вітаємо працівників Національного природного парку «Прип’ять — Стохід» із професійним святом, яке відзначали 7 липня. Усім здоров’я і наснаги берегти природу та популяризувати її.
РЕЗУЛЬТАТИ ЗМАГАНЬ З ЕКСТРЕМАЛЬНОГО ВОДНОГО ТУРИЗМУ «ПОЛІСЬКА РЕГАТА-2015» М Команда Учасники Загальний час (год, хв, сек) 1. «За обрій» Михайло Сідоров, Павло Зелінський 4,33,30 2. «Маневичі» Микола Ясюк, Іван Кусик 4,41,26 3. «Сангрія» Анатолій Хрупчик, Леонід Фесік 4,47,42 4. «Троянівка» Анатолій Шилін,Томек Бартош 5,06,56 5. «Світязь» Андрій Сидорук, Юрій Ковальчук 5,19,03 6. «ЮПе» Юрій Боснюк, Олександр Піддубний 5,26,55 7. «Козаки» Віктор Ткач, Микола Давидюк 6,19,51 8. «Волинь» Сергій Наумук, Андрій Мельник 6,20,00 9. «Авіаносець «Рата» Олександр Балема, Роберт Залісоцький 6,42,06 10. «Ясельда-1» Федір Гарганюк, Валентина Шурхай 7,48,06 11. «Ясельда-2» Олександр Шурхай, Степан Млинчик 8,10,58 12. «Баффало» Олександр Занько, Володимир Горшков 8,12,54 13. «Боривітер» Андрій Хрісантов, Діана Шпак 9,50,53 14. «Торнадо» Катерина Ковальчук, Юрій Ващук 11,53,51 15. «Тихий Омут» Ольга Ільчук, Леонід Цьопка 12,47,48
На фото: Перед стартом, який давав Василь Корець, ми радилися з Андрієм, як проходити дистанцію. Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.
