Як нашим сусідам вдається залучати щороку 200 тисяч відвідувачів...
Як нашим сусідам вдається залучати щороку 200 тисяч відвідувачів...
Катерина ЗУБЧУК
В УРОЧИЩІ БАСІВЩИНА КОЛИСЬ БУЛО СТВОРЕНО ЗООКУТОК Мої колеги, довідавшись, що їду в Рівненський зоопарк, пригадали, як зі своїми малими дітьми бували там, як малеча тішилася, спостерігаючи за мавпочками, коли ті ласували цукерками, власноруч розгорнувши. А почувши, що я в цьому зоопарку ще ніколи не була, додавали, що мене чекає приємне відкриття. І, забігаючи наперед, скажу: хоч як мене душила «українська жаба» (як це так, що в сусідів краще, ніж у нас?), переваги рівненського закладу визнала, тільки-но зайшовши на територію зоопарку. По-перше, вже сама територія незвичайна: це ж за містом, в урочищі Басівщина, де мальовнича гориста місцевість подекуди за кількістю зелених насаджень та квітів нагадує дендропарк. По-друге, розмах який: на площі понад 13 гектарів розмістились вольєри, які дуже гармонійно вписуються у ландшафт. І живе тут 150 видів тварин та птахів — півтори тисячі особин. А коли я зустрілася з директором зоопарку Олегом Павлюком і почала розмову з того, що лучани залюбки їздять сюди, то ось що почула: — Насправді люблять у нас бувати не тільки волиняни. За результатами нашого моніторингу, серед відвідувачів — жителі навколишніх областей, зокрема Тернопільської, Хмельницької, Житомирської, Львівської… Загалом щороку маємо 200 тисяч відвідувачів. Це при населенні Рівного — 250 тисяч. Показник дуже високий. Бо так само моніторять в інших зоопарках, і, скажімо, у півторамільйонному Харкові звіринець має за рік 400 тисяч відвідувачів. Олег Павлюк цю популярність зоопарку пояснює тим, що він був єдиним у західному регіоні України на час створення, тобто територіально — у центрі багатьох областей. А починалося у Рівному, як і в Луцьку, із зоокуточка, який працював з 1982 року при об’єднанні парків культури і відпочинку. За словами директора з більш як 20-річним керівним стажем, почувались тоді некомфортно, бо «були нікому не потрібні і ні про який розвиток навіть не йшлося». І лише через десять літ статус зоопарку здобули. Тоді й почалися зміни. Адже це вже був заклад зі своїми пріоритетами: створення експозицій і умов для утримання тварин. Багато було зроблено, і зоопарк набув загальнодержавного значення. Олег Павлюк, як з’ясувалося в розмові, в курсі проблем, якими живе Луцький зоопарк — не раз тут бував як консультант. Він каже: — Місто виграло шикарний грант Євросоюзу. Ми можемо лише позаздрити — в нас ніколи не буде таких коштів. Я цікавився і знаю, що за такою програмою, як Луцьк, ми не можемо отримати гроші, бо не є прикордонною територією. Я переконаний, коли в Луцьку завершиться будівництво містечок для ведмедів, левів, то експозиція буде чудова. Тому-то ми відмовляємось від утримання в себе, зокрема, ведмедів. Бо якщо хтось хоче побачити життя цих звірів у гарних умовах — будь ласка, їдьте до Луцька. Обіцяю, що люди знайдуть інформацію про це і безпосередньо в нашому зоопарку, і на сайті. Думаю, в Україні колись буде так, як, наприклад, у Чехії, де дуже розвинутий «зоопарківський» туризм. Там популярні тури вихідного дня: сьогодні їдуть у звіринець Брно, завтра — Праги, ще колись — Оломоуця. А щоб зацікавити відвідувачів, то кожен із них намагається мати щось своє. Такою «фішкою» в Луцьку будуть ведмеді чи леви. Про спеціалізацію можна домовитись, адже ми входимо в Асоціацію зоопарків України. Дивись, і доживемо до того часу, коли буде створена спільна мапа українських зоопарків.
ВІД СВЯТА ЗУСТРІЧІ ВЕСНИ — ДО «НІЧНОГО СВІТУ» Але, звичайно, статус зоопарку — це не панацея. Бо навіть тоді фінансувала не держава, а місто. І то по можливості. Коштів вистачало на комунальні витрати, зарплату. Особливо скрутно було, за словами Олега Павлюка, взимку, коли мало відвідувачів, а отже, і прибутків. — Почали ми шукати способи заробітку грошей, — розповідає директор зоопарку. — Організували свято зустрічі весни. Воно за 3–4 роки стало настільки популярним, що людей збирало величезну кількість. Ми мали від цього виручку, але територія зоопарку, як кажуть, задихалась. І тоді ми відмовились від цієї затії — передали свято у Центральний парк культури і відпочинку. Натомість шукали інші шляхи для заробітку. Так з’явилась експозиція «Нічний світ»… З цієї експозиції, власне, почалася наша екскурсія зоопарком. Директор показував і розповідав: — Це специфічна експозиція, де представлені тварини, які активні лише в нічну пору доби. Тобто вдень людина їх практично побачити не може. Тут зібрані тропічні тварини з різних континентів, їх поєднує те, що вони ведуть нічний спосіб життя. Ми взяли і «зламали» їхній режим: вночі вмикаємо яскраве світло й імітуємо день, а вдень залишаємо лише підсвітку. У такій напівтемряві ми роздивлялися, чим займається дволапий лінивець, дикобраз… Родзинкою відділу «Нічний світ» є ще й те, що по залу літають кажани. Вони шугають прямо над головою, і завдяки цьому відтворено природне середовище. Щороку до відкриття весняно-літнього сезону в зоопарку намагаються показати щось нове, інакше знизиться рейтинг. Завдяки цьому, може, хтось із лучан потрапив сюди у День черепахи, став свідком черепашачих перегонів. Хтось мав можливість подивитися на тигрів, коли було влаштовано їх показову годівлю. Результати запровадження новинок не забарились. Якщо колись зоопарку 80 відсотків коштів давало місто і лише 20 становили власні надходження, то тепер ці показники помінялися місцями.
ХОЧЕТЕ ПОТРАПИТИ В АФРИКУ? А МОЖЕ, В АВСТРАЛІЮ? БУДЬ ЛАСКА… А стратегічний план Рівненського зоопарку, як сказав його директор, — спеціалізація, яку тут вбачають у зонуванні за континентами. Не все відразу, бо потрібні час і кошти. Але задумане вже стає реальністю. Є тут африканська савана з її сервалами — рідкісними котами, павіанами гамадрилами. Цікавить Австралія — і вона представлена як континент, де все незвичайне: тут живуть кенгуру — тварини, які носять дитинчат у сумці, гуска куряча, яка не плаває, бо до води підходить лише тоді, коли хоче попити. Так само й Азія, Південна Америка «вимальовуються». І ось на чому особливо наголошує керівник зоопарку: — Будемо показувати й етнографію, якісь національні елементи. Це не ми придумали — таке поєднання тварин та етносу вже є у світі. Наприклад, якщо це Південна Америка, то тут ростиме картопля, яка колись «приїхала» до нас звідти. А десь покажемо зерна кави, вовну лами… Одне слово, етнос певного регіону: ось такі там тварини, така культура. Ми вже робимо африканські хатки, обліплюємо їх глиною. У Рівненському зоопарку нема засилля бетону й заліза — всі вольєри з найпростіших матеріалів. Тут стараються якнайбільше зробити за принципом європейських звіринців, щоб тварини не почувались у неволі. Для того, аби не було скупчення тварин, вольєри відокремлені зонами відпочинку, дитячими майданчиками з гойдалками, пісочницями. На такому роздоллі у своєму просторому вольєрі комфортно почувається мельвільський білий вовк. Він водиться на арктичних островах у Північній Америці, на острові Гренландія — тобто живе там, куди люди хіба в наукову експедицію приїжджають. Тож йому не властива агресія. Працівники зоопарку можуть навіть заходити у вольєр. А відвідувачам він мирно позує, ніби й не хижак. Кажуть, краще раз побачити, ніж десять почути. Я побачила. І маю відповідь на питання, чому лучани облюбували Рівненський зоопарк. Залишається помріяти, що колись таким популярним буде цей заклад і в Луцьку.
На фото: Амурський тигр так мило позував. Фото Катерини ЗУБЧУК.
