У газеті «Волинь-нова» було надруковано статтю «За аборт – до криміналу?» щодо внесення до Верховної Ради законопроекту про кримінальну відповідальність за аборт...
У газеті «Волинь-нова» було надруковано статтю «За аборт – до криміналу?» щодо внесення до Верховної Ради законопроекту про кримінальну відповідальність за аборт. Справді, ця проблема має суспільне значення і потребує нагального, невідкладного вирішення. Лише за 1990 рік в Україні було здійснено 1 019 000 абортів! За один лише рік вбито понад мільйон людей!..
Роман ГОЛІЙ, кандидат історичних наук, щасливий батько багатодітної сім’ї
Із якою війною можна порівняти ці втрати? То чому це питання автор згаданої статті хоче обмежити стінами кухні? Чому природне бажання зупинити цю катастрофу завжди натикається на різкий спротив? Тому, що це комусь вигідно. Кому? Щоб відповісти на запитання, можна скористатися згаданою вже статтею, в якій журналіст вказала також альтернативу забороні абортів – зробити більш доступними протизаплідні засоби. До речі, таке поєднання тем (проти заборони абортів і за поширення контрацепції) дуже характерне. Іншими словами, насолоджуйся тіло, хоч зі шкільних років. Нащо тобі цнота–чистота? Але ж розпусна людина вже ніколи не зможе мати здорову сім’ю ні в тілесному, ні в психологічному, ні в духовному сенсі. А коли й матиме щось подібне на шлюб, то він буде стовідсотково приреченим на такі труднощі, з яких без зміни світогляду і допомоги годі вийти. Отож удар автором робився по сім’ї. Як вона коле очі захисникам різних прав, особливо жінок і дітей, тільки не абортованих. Для них вона – рабство, зло, яке треба ліквідувати взагалі. А куди подіти дітей уже живих? Відповідь у журналістки є й на це, але як рекомендація для влади: побільше треба дитячих садочків (і ще – інших закладів, у яких би «виховували»: центрів планування сім’ї, інтернатів, сиротинців, а врешті – й тюрем). Але ж хороше виховання може дати тільки здорова сім’я. Окрім нього, варте на увагу хіба що монастирське виховання. Так–так, монастирське – таке маловідоме сьогодні і поширене колись в Україні і на Волині зокрема – виховання, до якого заохочував ще у ІV столітті святий Іоанн Золотоустий, ставлячи його в ряд із християнським сімейним. Адже після навчання–виховання при постійній молитві людина йшла у світ із чітким життєвим орієнтиром на вічні цінності, а багато хто й залишався в монастирі. Пишу це не для того, щоб подражнити «захисників різних прав», а для того, щоб пригадалися духовні скарби несекуляризованого (секуляризація – звільнення від церковного, духовного впливу. – Ред.) українства. Дитячі ж садочки, як, до речі, й аборти, були вперше законодавчо впроваджені Комуністичною партією у Радянському Союзі, яка (подібно до сучасних планувальників сім’ї) у такий спосіб намагалася також знищити патріархальну сім’ю та «покращити» становище жінки: посадити її за кермо трактора, впхнути в руки молот, тобто зрівняти з чоловіком. А з ким залишалися діти? З «правильно підготовленими» вихователями у дошкільних закладах. Та це явище було зовсім чуже для традиційної української сім’ї, у якій, до речі, жінка ніколи не була у становищі рабині. Навпаки, повага до матері, як і до дівочої чистоти, були цінностями справжніми, високими і величними. Згадаймо принаймні «Катерину» Тараса Шевченка. Цнота – це гідність роду. Так було, так є, і так буде, якщо не здичавіє людський рід. А вбивство власних дітей – це і є здичавіння. Планування сім’ї? Хочете втопити у басейні своє вже доросле дитя? Ні? А чому робите це з даним Богом своїм ще ненародженим? І це не пусте моралізаторство, як писала журналіст, адже такі «планувальники» врешті залишаються взагалі без дітей. Бо зойк убитого дитяти Ще й нині там болить. Хто убиває – то не мати: Що може та зродить? (Із вірша Руслани Яреми). У згаданій статті було сказано про муки сумління жінок, які роблять аборти. Які муки? А от совість тих, хто підштовхнув жінку позбутися дитини, дійсно має ридати. Тож нормою вбивство бути не повинно. Це гріх, зло і юридично треба визнати, що аборт – злочин. Закони державні мають бути ближчими до Божих. м. Львів.
