Аномальна спека. Земля суха… Мабуть, кожен господар і господиня питають себе: чи не загрозливо це для городу, поля?..
Аномальна спека. Земля суха… Мабуть, кожен господар і господиня питають себе: чи не загрозливо це для городу, поля? Як це позначиться на врожаях, а відтак — на нашому зимуванні? І вже всі розуміємо, що вплив нинішньої посухи на довкілля буде дуже негативним. Адже якщо на присадибних ділянках цьому ще можна хоч якось зарадити поливанням, то основні земельні масиви країни порятує хіба що проливний дощ
Роман ГОЛІЙ, м. Львів
А дощу нема! Та й загалом практично все, що пов’язане з водою, останніми роками ніби «вийшло з ладу»: то затоплюють зливи, то рівень води опускається в річках ледь не до критичної точки. Та це ще півбіди. На Сході ж країни, де тривають бої, води, придатної для споживання, обмаль навіть у природних водоймах та колодязях. А це вже катаклізм, здатний негативно впливати на всю українську землю, адже кожна країна — як єдиний організм, у якому хвороба позначається на функціонуванні кожного члена. Проте природні катаклізми завжди є закономірними (хоч як дивно це звучить). Бо нічого тут просто так не «виходить з ладу», а особливо якщо йдеться про воду — не збагнену ще повністю, але визначальну для життя на Землі речовину. Наші народні звичаї, пов’язані з водою, свідчать, що українці ставилися до неї дуже бережно. Боронь Боже було у воду щось кинути: «Зневажиш воду — накличеш шкоду». Чому? Бо «вода — Господні Очі, а в Очі Господу ні плювати, ні смітити не будеш». Існував цікавий звичай: коли хлопця брали до війська (термін же був дуже тривалий, а можливість повернення живим і здоровим — невелика), то він прочищав 12 довкільних джерел від листя, гілок, сміття, щоб вони вільно струменіли, відбиваючи небо. Тоді солдата ні куля не брала, ні інші біди не чіплялися, бо ж вода є скрізь, а «хто допоможе воді, той зарадить біді». Простий, не вчений, але мудрий народ, який жив мірками Закону Божого, завдяки набутій вірою духовній красі інтуїтивно відчував зв’язки, частково відкриті наукою лише зараз. Японський фізик Емото Масару, дослідження якого набули широкого розголосу, експериментально показав, що вода має здатність запам’ятовувати, зберігати і передавати будь–яку інформацію. Відповідно, що вода отримує, те й віддає! А що вона отримує від українців сьогодні? Подивімося на водойми, заплави річок, ставків, озер: там пластик (вважай, «вічне сміття», бо розкладається він протягом кількасот років), каналізаційні стоки з людських осель чи стаєнь для худоби, звалища непотребу, не кажучи вже про промислові відходи. І це все — з наших рук, із нашої «вченої» голови! І, може, ще б обійшлося без природних катастроф. Кожен би обов’язково отримав своє: хто викидав сміття — падіння зору, хто зробив рівчачок із хліва у річку — рак крові, а хто чистив водойму – навпаки, одужання від хвороб. Але людей, причетних до забруднення води, вже стало так багато (і в кожного є свої «поважні виправдання»), що перейдено певну межу, за якою — біда загальна. Дощу нема. А для кого йому зрошувати землю? Для тих, хто з живої води робить мертву? Пам’ятаю, у селищі, де жив з дитинства, завжди під час посух служилися молебні до святого Іллі. І дощ протягом тижня завше приходив. Цього ж року не допомагає і молебень. І так має бути — хіба святий Ілля слухатиме прохання тих, хто не шанує Очі Господні? Що ж робити? Чистити водойми! До речі, це дуже легка і приємна справа, хоча розумієш це вже після того, як назбирав бодай торбину сміття. Не вірите — спробуйте, а вірите — то берімо з собою ще й дітей чи внуків. І буде дощ.
