МАЛЕНЬКІ ДІВЧАТКА НЕ ПОВИННІ БАЧИТИ, ЯК ПЛАЧУТЬ СОЛДАТИ…

Дві подорожні замальовки з наших днів

Ольга ЧОРНА

КОХАНА ПОДАЛА ЙОМУ РУКУ…
Вони зайшли у тролейбус. Він — молодий, високий, гарний. Опирався на милицю і на її руку. мабуть, це була його кохана. Обручок не мали

Біля дверей сиділа молода мама з шести- чи семирічною дитиною. Глянула, відвернулась до вікна. Не запропонувала сісти.
— Сідай, сину, — натомість, звільняючи місце, сказала старша жінка із сумними очима, одягнена при більш ніж 30-градусній спеці у все чорне.
Подякував. Усміхнувся добре, якось дитинно.
— Звідти? — запитала жінка.
— Звідти, — відповів він.
— Поранили?
— Так. Мав операцію. Але все буде добре. Трохи підлікуюся — і на Схід. Там хлопці…
— Все у нас буде добре, — додала Вона. І ніжно погладила Його темне волосся.
На зупинці біля залізничного вокзалу вони виходили.
— Бережи себе, сину, — сказала жінка із сумними очима.
Подякував.
Кохана подала Йому руку.
Він усміхався ніжно і дитинно.
Хай береже тебе Бог, солдатику. І Твою кохану. І Ваше кохання…


"ДЯКУЮ" У ВИГЛЯДІ ПЕРСИКІВ
Утомленим від спеки потягом люди поверталися з моря. Засмагли. Відпочили. Вели мирні розмови, покрикували на неслухняних дітей…

У вагоні їхали троє солдатів — старший і двоє молодих. Один узагалі скидався на хлопчака. Засмаглі у «східному пеклі». Втомлені. Мовчазні. Поверталися додому. Хтозна, чи надовго…
Мама дістала з сумки великого персика. Дала доньці. Мала, очевидно, ще дошкільня, покрутила смаколика в руках, несміливо підійшла до сусідів-військових і простягнула персика наймолодшому. Той знітився, усміхнувся, подякував маленькій. Вона радісно пострибала до мами.
Молода жінка дістала ще два персики, щось шепнула доньці на вушко, і малеча понесла смачні презенти для двох інших солдатів.
Подякували. У старшого по щоці потекла сльоза. Повернув голову до вікна. Маленькі дівчатка не повинні бачити, як плачуть солдати…