110 «ХРЕСТИКІВ» — НА ОДНОМУ КВАДРАТНОМУ САНТИМЕТРІ ПОЛОТНА!

Виставка робіт майстра художньої вишивки Ірини Стравінської, що відкрилася цими днями у Волинському краєзнавчому музеї, дивує, вражає, захоплює... Принаймні авторові цих рядків, журналістці із 40-річним стажем, небайдужій до рукоділля, народної творчості, нічого подібного бачити ще не доводилося. Тому розумію директора Волинського краєзнавчого музею Анатолія Силюка, який, побувавши на виставці у Рівному, доклав усіх зусиль, аби цими роботами могли помилуватися і волиняни

Валентина ШТИНЬКО


У чому їхня унікальність? Роботи вишиті таким мініатюрним хрестиком, що описати це дуже складно, краще побачити на власні очі. Ну, а коли не вдасться — спробуйте уявити: на одному квадратному сантиметрі — 110 «хрестиків». Деякі роботи, хоч і не надто великі за обсягом, містять від 50 до 100 тисяч «хрестиків», мозаїчно поєднують понад сто кольорів та відтінків. Радше то не вишивка, а живописання голкою і нитками, надзвичайно копітка, наполеглива праця, яка потребує неабияких терпіння, старанності, самовіддачі, тривалого часу. З-під голки Ірини Стравінської народжуються твори на релігійну тематику, ікони, вишиванки-репродукції полотен відомих художників, натюрморти, портрети, власні творчі розробки — враження від подорожей рідним краєм та закордонням.
Створення однієї вишивки займає від кількох тижнів до кількох місяців. Зазвичай Ірина використовує для кольорової роботи близько двох сотень відтінків барв. Багатьох вражає те, що, за зізнанням авторки, її чорно-білий (!) автопортрет вишитий 59 відтінками ниток. А найбільша із робіт — «Благовіщення» — складається зі 140 000 «хрестиків». Це одна із перших її вишивок. Тоді Ірина ще не розробляла схем самостійно, тож витратила чимало часу на пошук готової. Ця робота була для неї особливо значимою, адже майстриня народилася саме на Благовіщення у Кременці, що на Тернопільщині, у родині педагогів.
Після школи отримала дві вищі освіти, навчаючись на біологічному факультеті Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту ім. Т. Шевченка і на факультеті «Фінанси та підприємництво» Національного університету «Львівська політехніка». Саме під час навчання у Львові Ірина почала віддавати весь свій вільний час улюбленому заняттю — вишиванню. Адже з дитинства не цуралася рукоділля, окрім вишивання, шила, плела на спицях та гачком.
А на відкриття виставки «Дивосвіт вишивки» у Луцьку підтримати Ірину приїхали чоловік Віктор і… п’ятимісячний синочок Матвійко. Вдома залишилася 4-річна Софійка. Це для неї мама вишила сукню, яка оздоблена по лиштві квітами, жодна з яких не повторюється ні за формою, ні за барвами.
Оскільки Матвійко, який не полишав маминих рук, частенько потребував її уваги, то на запитання журналістів та всіх зацікавлених відповідав тато і чоловік — Віктор Стравінський, який, відчувалося, цілком поділяє і підтримує захоплення своєї дружини.
Зараз у музеї експонується близько 50 робіт молодої вишивальниці, яка у 2010 році отримала посвідчення «Майстер художньої вишивки». Вона неодноразово брала участь у виставках у Кременці, Почаєві, Тернополі, Рівному, Львові, Києві. Її роботи вже знають і в Польщі, Італії, Франції, Канаді, США.
З гордістю про талант своєї землячки на відкритті виставки говорив і перший заступник голови Кременецької райдержадміністрації В’ячеслав Онишкевич, своє захоплення висловили волинські вишивальниці, співробітники музею.
— Спочатку ми вагалися, чи варто у такий складний для країни час цим займатися, влаштовувати виставки. Але потім зрозуміли: варто. Це те, що не дає опускати руки, що робить нас сильнішими, що робить нас людьми, — сказав Віктор Стравінський. — До того ж ми почуваємося волинянами. Коли я досліджував своє родове коріння, то виявив, що на Тернопільщині живе понад 250 Стравінських, але всі нитки мого роду ведуть до Луцька.
— Мій світ, моя душа — то барвиста вишивка, — була лаконічною Ірина Стравінська, яка постійно вдосконалює свою майстерність, використовує комп’ютерні технології при створенні схем полотен, шукає нові джерела для натхнення. Та основні інструменти — це голка, нитка, її тендітні руки і велика душа.

На фото: Для Матвійка це точно перша мамина виставка.