Шеф солідної страхової компанії, де працювала Олена, часто робив подарунки вихованцям дитячого будинку...
Шеф солідної страхової компанії, де працювала Олена, часто робив подарунки вихованцям дитячого будинку. Цього разу їй випало їхати з Вадимом Петровичем до сиріт. Він нічого не знав про її втрачене дитя. Колишню роботу в одній із установ Олена залишила, бо там працювала Руслана. А на новому місці нікому не розповідала про перипетії свого життя. Співробітники лише знали, що вона розлучена...
Закінчення. Початок у «Волині-новій» за 22 вересня.
Ольга ЧОРНА
«ЦЕ ТВІЙ ТАТО… ДОНЮ» … Десятки пар оченят дивилися на гостей. Здавалося, гарні іграшки та смаколики дітлахів цікавили менше, ніж Вадим Петрович і Олена. До них несміливо підійшло біляве дівчатко в лапатій сукеночці. Взяло Оленину руку й поклало на свою голівку. — Вікусю, йди бавитися, — сказала вихователька малій. — Вона хоче, щоб її погладили по голові. Завжди так робить, коли хтось до нас приходить, — пояснила Олені. — Але до цих дітей не можна проявляти надмірного жалю чи любові. Це означає — дати їм надію. Ви підете, а вони залишаться. На вулиці Олена не стримала сліз. Досі відчувала дотик теплої долоньки. — З вами все гаразд? — запитав Вадим Петрович. Кивнула ствердно. — Я також хвилююся, коли буваю тут. Після цього почала приходити на вулицю, де розташований сиротинець. На Олену ніхто не звертав уваги. Цією дорогою щодня ходять сотні людей. Шукала серед дітей Віку. Поглядом гладила її волоссячко. А потім, усамітнившись в парку, що неподалік, сумувала. У компанії різне пліткували про шефа. Одні казали, що розлучився, бо дружина зрадила. За словами інших, Вадим Петрович сам паткий до чужих спідниць. Дехто стверджував, що причиною став бізнес… …Олена спостерігала за дітьми. А Вадим Петрович з автівки спостерігав за нею. Бачив її тут уже не вперше. Дивна жінка. Ні з ким на роботі не дружить. Не залишається на корпоративи. Не фліртує з клієнтами, як інші співробітниці — заміжні й незаміжні. Схожа на тінь. Прийшла — пішла. Жодного зайвого слова. Гарна, але від її вроди віє холодом. Можливо, тому, що рідко усміхається і беземоційна… — Олено, у вас тут якісь справи? — якось поцікавився. — Вадим Петрович? Ні… Йшла мимо… Шеф дивився на неї так, що було зрозуміло: не вірить її словам. — Я не можу вам розповісти… — Спробуйте. А потім я розчаровуватиму вас щодо пліток про мене. Уперше відкривала душу чужій людині. Її донечці вже було б сім років. Але вона… У Вадима Петровича свої таємниці. Він розлучився з дружиною без скандалів. Між ними й досі хороші стосунки. Одного дня дізнався, що не зможе стати батьком. Коли був малим, переніс недугу, яка пізніше перевернула його життя. Батьки нічого не розповіли — не хотіли травмувати. Гадали, може трапиться диво. Але дива не трапилось… … Цього разу Олена вперше не зігнорувала корпоративом. А після вечірки її підвіз додому Вадим Петрович. Вони боялися зізнатися, що симпатизують один одному. Скидалися на закоханих старшокласників, які не насмілюються розповісти про свої почуття. Минув час, поки Вадим освідчився Олені. Згодом вони стали сім’єю. … Вона завжди пам’ятатиме цей сон. Ангеля вело за руку маленьку дівчинку. Воно наче зійшло з її картини. Підійшло до Олени, усміхнулося, залишило маленьку і… зникло. Вранці Вадим сказав: — Може б нам удочерити Віку. Ти любиш її. І я любитиму. Цього ж дня поїхали до дитячого будинку. Малеча бавилася на вулиці. — Віка, Вікуся, — Олена тихенько покликала малу. — Мама, — видихнуло чи то устами, чи серцем дівчатко. — І тато… Це — твій тато… донечко. Вадим гладив маленьку по голівці. Здавалося, вона, мов кошеня, замуркоче від щастя. …Ангеля на картині наче повеселіло. Можливо, тому, що в нього на землі з’явилася маленька сестричка, якою потрібно опікуватися…
