Схоже, «лелеча тема» неабияк зацікавила наших читачів, бо листи до редакції продовжують надходити...
Схоже, «лелеча тема» неабияк зацікавила наших читачів, бо листи до редакції продовжують надходити.
Любов Семенівна Кравчук із села Гірки Любешівського району зізналася, що до редакції написала вперше, але її спостереження видалися нам цікавими: «Моя мама, Анастасія Денисівна Солоха, жила на хуторі неподалік від села Гірки. Її будиночок стояв під ліском, а на південь від хати розкинулось безмежне поле. Урожай уже зібрали. Одного разу я йшла до мами на хутір і побачила дивну картину. Усе це величезне поле було вкрите лелеками. І звідки вони прилетіли? Адже у селі не було й десятка їхніх гнізд. Але що цікаво? Посеред поля — невелике коло, вільне від птахів. А в тому колі в центрі стоїть один лелека. До нього по черзі, ніби пританцьовуючи, підходять інші, піднімають крила, підстрибують вгору, а той, «центральний», доторкається до них дзьобом. Я довго спостерігала за лелеками, але так і не зрозуміла суті цієї процедури. Запитала у мами, а вона каже: «Ото посеред круга стоїть їхній лікар. Він перевіряє, які лелеки можуть летіти у вирій, а які не можуть…» Правда це чи ні, не знаю, але після відльоту поодинокі птахи таки залишаються у нас зимувати, їх підбирають люди, або вони гинуть. То, може, і справді перед далекою дорогою лелеки проходять своєрідний «медогляд»?» Ось таку несподівану версію висловила Любов Кравчук. Дякуємо!
