«Чому всі ці спортивні типочки ходять по кав'ярнях, а мобілізують лиш мужиків за 50»

Командир взводу безпілотних авіаційних комплексів 13-ої бригади оперативного призначення НГУ «Хартія» та засновник Київської школи девелопменту Ігор Райков поділився своїми спостереженнями під час відпустки у Києві та закликав суспільство і владу до справедливої мобілізації та ротації.

Подаємо його допис на сторінці у Facebook:

«Добігла кінця чергова відпустка і я поїхав за залишком пригод свого третього літа війни.

У передостанній день з дітьми, діалог з молодшим сином:

– Тату, а ти можеш не їхати?? Або на день чи два ще затриматись?

– Не можу, сину. Не можу.

– Тату, а чому не можна тих, хто зараз тут з нами по вулицях гуляє, відправити на фронт, а всіх вас повернути в Київ на відпочинок?.

… Питання логічне. Але я не знайшов відповіді…

Бо побачив, як Київ розслабився.

Вранці якийсь тип на вході на вокзал, що йшов позаду мене, побачивши рамку металодетектору сказав: «О.. а я і забіл, што у нас ваєннає палаженіє». Мама в потязі на весь вагон включає своїм дітям «Фіксіків». Все це гарна демонстрація.

Війна далеко. «Майже як АТО», лиш обстріли заважають спати.

Так, бачив в місті поодиноких ветеранів на відпочинку, таких же, як я. Бачив ветеранів-ампутантів, які намагаються інтегруватись у цивільне життя. Але це – одиниці.

Загальний вайб міста – «на чілі». Головне в кінці допису з фото про те, як живеш своє краще життя дописати «Дякую ЗСУ за…».

Біля військкоматів – порожньо. На вулицях немає патрулів, які ходили б і щось у когось перевіряли. Немає перевірок на дорогах.

Купа економічно заброньованих вільно перетинають кордон, їздять на відпочинок. На ринку без перешкод продаються «ТОВки» з правом бронювання. Вакансії на сайтах з пошуку роботи рясніють оголошеннями з бронюванням. В кав'ярнях купа типу «військових» із серйозними званнями, які за 10–12 тисяч доларів перевелися в різні силові структури імітувати військову діяльність.

Коли я їхав на війну мій старший син був зростом 140 см, зараз – 167. Цих 27 см життя пройшли без мене.

Місто за мільярди гривень будує не потрібні зараз дороги та розв'язки. Натомість шкільні укриття, які фінансувало UNICEF, зупинені, бо не на часі. Напевно, місту не цікаво дофінансувати. Всюди «схемки-темки». Vero Vero (читай Vino e Cucina, Bigoli, Fenix, Frou Frou і тд) заповнені «тіпами з тьолочками» на Gelandewagen 2025 року. Всі поголовно розмовляють мовою окупанта.

Ніхто нікого не мобілізує. Якісь поодинокі випадки та історії. Та й то ті, що потрапили в поле зору поліції у комендантську годину.

І це нормально. Для мирного часу.

Але не для військового. Коли саме існування держави під загрозою.

До жодного з цивільних у мене немає претензій. Завжди, якщо є можливість відтягнути момент із складним вибором, людина відтягне. Така її природа.

Мене ніхто не примушував. Я мав таку саму можливість загубитися десь у місті і емоційно дистанціюватися від війни, виправдовуючи себе триманням «економічного фронту». Стати до лав – мій особистий вибір. Але я не обирав стати кріпаком. Або, як писала Аліна Михайлова – бути програним в карти. 

Я розраховував, що поки є енергія та ресурс добровольців, держава розробить дієвий механізм мобілізації, за яким у кожного чоловіка призовного віку буде своя черга. І тоді у мене не буде питань, чому всі ці спортивні типочки ходять по кав'ярнях, а мобілізують лиш мужиків за 50?

Я вважаю, що модель, за якою я міг би рік воювати, пів року бути вдома, займатися бізнесом, приділяти час дітям та дружині, потім знову рік на війні, потім знову пів року вдома і так далі, є настільки сталою та дієвою, що ворог здувся би одразу, як ми би це прийняли, бо таку націю не перемогти. Де воюють всі і не «ну ще трохи, ще два-три тижні/місяці/роки. 

Де війна є такою ж складовою життя у чоловіків, як робота чи спортзал.

Але такий спосіб ведення війни потребує втричі більше людей, ніж задіяно в обороні зараз. Щоб поки інші на ротації в цивільному житті, між своїми річними БРками, на фронті було кому захищати державу.

Коли я їхав на війну мій старший син був зростом 140 см, зараз – 167. Цих 27 см життя пройшли без мене. Багато дітей вже ніколи не зможуть побачити своїх батьків.

СЗЧ (самовільне залишення частини) не лише через поганих командирів, СЗЧ – через нерозуміння мобілізованими термінів служби.

Пане Президенте, прийміть нарешті справедливий закон про терміни військової служби та ротацію! Поверніть гідність у бажання цивільного мобілізуватися, поверніть повагу до діючих військових та ветеранів.

Шановна частина свідомого суспільства, з акціями на підтримку НАБУ та САП вийшло круто, по-справжньому. А давайте так само, тільки за терміни служби та справедливу ротацію, щоб не тільки я, а й кожний новобранець мав відповідь для своїх дітей.

АПД:

Друзі, важливе уточнення: допис не про ДЕмобілізацію, а про безперервну справедливу ДОмобілізацію, задля забезпечення нормальної ротації тих, хто на фронті».

Василь КІТ.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ