Син Костянтина Грубича втратив на війні руку

Син відомого телеведучого Костянтина Грубича  – Ярослав, який зовсім недавно мобілізувався до лав Збройних Сил України, повідомив, що отримав на фронті дуже серйозне поранення. Захисник оприлюднив світлину з лікарняної палати, де можна побачити, що він втратив праву руку.

Син журналіста не розкрив жодних подробиць того, що з ним сталося, лише зауважив: «Пережив дещо страшне». Такий допис він оприлюднив на особистій сторінці в соціальній мережі Facebook.

«Недавно вписав другий день народження. Вижив. Лівою рукою навчаєшся швидко, якщо мати бажання, але вже обіцяють, як сказали, «нову сексуальну ручку». А, може, я погано почув, бо слух втратив на деякий час, самі розумієте. Додатково реанімації, уколи, наркози. Так, друзі, пережив дещо страшне цього тижня, але здаватися не можна. Тримайтеся – і нас не здолати. Дякую рідним, друзям за слова підтримки», – написав військовослужбовець.

Не зміг промовчати про тяжке поранення сина і сам Костянтин Грубич. Він вийшов на зв’язок у соцмережах і наголосив, що неймовірно пишається Ярославом, який робить все для рідної країни. 

Ярик після вибуху йшов із відірваною рукою у рукаві і думав, де хто з побратимів. Нехай у стані шоку, але повів себе мужньо, не здався.

«Прийде час, і ви почуєте про цю історію. Поки що – лікування, реабілітація, нове життя, але з Україною і для України. Наш син Ярослав живий, хоча звикати до нового стану ще довго. Якщо можливо. Він надзвичайно мужній і цілісний. Я здивований і надзвичайно пишаюся. Тяжко усім, але з такими людьми ми – нездоланні. Ви знаєте, хто винен», – зазначив ведучий.

Нагадаємо, що поранення сина не єдина трагедія, яку довелося пережити сім'ї Костянтина Грубича. У 2014-му донька ведучого Оля загинула внаслідок жахливої ДТП. Дівчину, якій на той момент було лише 17 років, збила машина на пішохідному переході. Вбивця Олі Грубич втік із місця подій, а його особу досі не вдалося встановити. Ведучий зізнавався, що не оговтався від втрати доньки і дотепер.

P.S. Костянтин Грубич зробив ще один допис у мережі Фейсбук:

«…Ярик сказав: я ж не герой! Дійсно, він не встиг наробити подвигів, і не думав навіть про це. Він хотів (і хоче) бути ефективним для свого підрозділу у тому, що вміє і знає: галузі медіа. На сучасній війні це теж потрібна функція. І ми вдвох, навіть учотирьох – мама і сестра також ошелешені – не до кінця сприймаємо новий статус «героя», що виник так зненацька. Я ж за чесність, розумієте? Ярик не встиг знищити БТР, убити сотню ворогів, ще щось таке епічне здійснити. Тому у нього виникають певні вагання совіснісні, хоча болю й без них вистачає по вінця.

Я шукаю секрет неочікуваної слави в іншому. Цей хлопець дивовижно стійко сприйняв удар долі (насправді не долі, а цілком підлої убивчої ворожої зброї). Він жодного разу не плакав, не жалівся, не скиглив про своє нещастя. Він підтримує інших побратимів, які вижили. І невимовно страждає за загиблими. «Тату, я втратив друзів!», – каже мій однорукий герой зі вселенським сумом у голосі. А друзів у сина завжди було небагато. У підрозділі такі люди з'явилися швидко. І він їх встиг прийняти і полюбити! І тепер страждає, що втратив, не насолодившись дружбою. 

Тому у моменті «боєць після травми» наш син – зразок. Це кажу вам я, людина, яка легко лякається, і навіть від вигляду крові може втратити свідомість. Ярик після вибуху йшов із відірваною рукою у рукаві і думав, де хто з побратимів. Нехай у стані шоку, але повів себе мужньо, не здався. І у той критичний момент мислив по-режисерськи: як би це можна було зняти? Це – краще, ніж панікувати і заклякти від страху на місці. Так міркую я, не експерт у психології стресу. 

От у цьому він герой. На мій хлопський розум. Тому частково дифірамби для пораненого новобранця – справедливі. 

Поведінка у лікарні – окрема повість. І ми лише у передмові. Далі буде. Тепер я точно маю не лише сина, а ще й безумовного авторитета, який володіє такою експертизою, як мало хто».

Читайте також: «У Запорізькій області мобілізовані українці масово тікають з російської армії».