Про квітникарку Віру Коломис із селища Клевань моєму колезі розповіли місцеві поштовики. Оскільки «Волинь-нову» тепер читають і на Рівненщині, закортіло подивитися, які квіти вирощують наші сусіди, що їх хвилює, яким досвідом можуть поділитися...
Про квітникарку Віру Коломис із селища Клевань моєму колезі розповіли місцеві поштовики. Оскільки «Волинь-нову» тепер читають і на Рівненщині, закортіло подивитися, які квіти вирощують наші сусіди, що їх хвилює, яким досвідом можуть поділитися
Валентина ШТИНЬКО
—Якби знала, що ви приїдете, то не розпродала б свою колекцію вазонів, — зустрічає нас на порозі ошатного дому Віра Минівна. — Зробила це вимушено, бо на зиму збираюся відключити від газового опалення дві кімнати, а саме тут вазони зимували… Одна я залишилася ось у цих хоромах, чоловік помер і маму похоронила 4 роки тому, а на вчительську пенсію й раніше було непросто прожити, а з нинішніми цінами на комуналку… Втім, навіть за цих умов господині було чим похвалитися. Такого розміру гібіскусу (китайської троянди) бачити мені ще не доводилося. Він займав цілий кут у кімнаті. На запитання, за скільки ж часу виростає отакенне диво, Віра Минівна усміхнулася: 32 роки. Але то ще не все. Запросила до іншої кімнати. Там у неї гібіскуси, які квітнуть лимонно–жовтим, помаранчевим і червоним, але квіти мають зовсім іншу форму. А ще гордість жінки — різні сорти пальм — вашингтонія нитчата, пальма віяльна та інші, які також займають чимало місця. Скажімо, вашингтонія, батьківщина якої південні штати США й Мексики, у природних умовах сягає до 20 метрів, а в горщику може вирости від півтора до чотирьох метрів. Підвіконня і кожен вільний куточок займають лимон, бегонія, пеларгонія, глоксинії, белопероне крапельне, лізіантус, кала, фастія японська, бісмаркія благородна, нефролепіс та інші кімнатні рослини, точних назв яких не знає навіть господиня. Зізнається: усього в домі зараз 80 вазонів, стільки ж довелося продати, а ще ж і друзям, сусідам дарує. Але захоплення Віри Минівни не обмежується кімнатними квітами. Нас чекала ще екскурсія по невеликому, але бездоганно доглянутому квітнику. І хоч жінка бідкалася, що через цьогорічну неймовірну спеку й засуху квітник має не той вигляд, що зазвичай, однак він вабив квітучими різнобарвними хризантемами, доцвітали троянди, гортензія, лофант анісовий, тішили зеленню юка кримська, бругмансії, клематис. Відчувалося, що квітник сформований так, щоб із ранньої весни й до пізньої осені він радував око. Бо є тут і весняні первоцвіти, і півонії, і безліч лілій. Про кожну рослинку вона не лише розповідає з любов’ю й захопленням, а й так само її доглядає. Зі здивуванням дізнаюся, що ця енергійна із гордою поставою жінка — вже прабабуся п’ятирічної Валерії. Прошу розповісти, звідки витоки її захоплення? — Народилася я в селі Княгинино Дубнівського району. У нас був великий сад, десь 70 соток. Чого там тільки не було! І пасіка на тридцять двоянів. Двоян — то вулик такий на дві сім’ї. А тато дуже любив квіти, хоч був шевцем, шив людям валянки, чоботи… Але швець був непростий. Великий палець на правиці мав дуже вигнутий і тим пальцем він «бачив». Вправляв людям хребти, суглоби, вивихи, але грошей за те ніколи не брав. Його ще й досі в селі люди пам’ятають, Минкою його кликали, — розповідає Віра Минівна. — Я в сім’ї була одиначкою, тому, коли виходила заміж, зберегла татове прізвище. Але від тата мені не тільки прізвище дісталося, а й характер. Тато був добрий, наполегливий і вмів дотримувати слова. То була його мрія, щоб я вивчилася на вчительку. Хотілося на біологію, але так склалося, що стала вчителькою молодших класів. 48 років віддала школі. Люблю дітей і ніколи не мала потреби від них відпочивати, як ото іноді молоді вчителі. Всі мої учні були мені як рідні. А мої син і дочка — найкращі у світі діти. Живуть вони окремо, у них свої сім’ї, але я постійно відчуваю їхню підтримку і допомогу. Про це пишу у віршах, хочете, прочитаю? Далі про найтонші порухи душі моєї співрозмовниці, про її жіночі, материнські радощі й тривоги я дізнавалася із віршованих рядків. До свого 70–ліття вона написала вірш, у якому виповіла всю свою нелегку долю, є у неї рядки, присвячені синові, вірші «Моя дочка — мій ангел–охоронець», «Буремний Схід», «Щодня молюся Господу за Україну», «Мій квітник»… Рядком із останнього й названо цю публікацію. Тішиться бабуся, що внука, синова донька Віталія, успадкувала її хист, також пише вірші, гарно співає. Сама ж Віра Минівна вже сімнадцять літ співає у церковному хорі. Цьогоріч неабияк подивувала парафіян, коли принесла до церкви, аби прикрасити храм, розквітлу юку. Не всім доводилося бачити таку красу. Запитую, звідки у неї, вчительки початкових класів, стільки знань про рослини, чи не могла б поділитися якимись своїми особливими секретами вирощування квітів. — Коли ми збудували цей дім, не зразу була можливість його умеблювати, а місця багато. От і почала заводити вазони, — усміхається господиня. — Багато років передплачувала «Сільський вісник», у ньому й поради щодо вирощування можна прочитати, і про нові рослини з каталогів дізнатися. Не раз і виписувала те, що сподобалося. Але зараз трохи розчарувалася. Раніше рослини надходили здорові, гарно розвивалися. Тепер же якісь кволі, частенько чахнуть і гинуть. А щодо секретів, то найбільший — це любов. Ну, ще можу таке сказати. Для вазонів землю добре брати в лісі під дубом. Це ще свекруха мені радила. Тільки покупним грунтом ніколи не користуюся, готую свою грунтосуміш із городньої землі, перегною, піску, пропорції залежать від виду рослини. Хімії практично не вживаю. Для підживлення на трилітрову банку беру 4 курячих купки, але чотири, а не п’ять і не три, два тижні настоюю на сонці, потім розводжу у відрі води, яка відстоювалася не менше чотирьох днів, і двічі на місяць підживлюю цим розчином вазони. Поливаю також відстояною водою в один і той же час, у середу і суботу. Одні рослини потребують більше вологи, інші зовсім трошки — це вже відчуття і досвід. Чи бували невдачі? Звісно, бували. Щось не врахуєш, десь припізнишся, чогось не знаєш — і рослина гине. Досі сумує за гібіскусом болотним і рододендроном. Але невдачі — не привід опускати руки, вважає моя героїня і на прощання простягає мені горщик із невеличким росточком її улюбленої вашингтонії, вирощеної із насіння: — Хай і у вас росте! Приймаю подарунок із благоговінням і острахом: пальм ще не вирощувала. А раптом вимахає під чотири метри? Доведеться міняти квартиру…
На фото: І осінь життя буває квітучою, вважає Віра Коломис. Фото Миколи РИМАРЯ.
