«Коли не вмирати – треба день теряти», – казала колись моя бабця. Всі почули? Теряти день!!! Час витрачати тобто. А тепер озирніться навколо. Біля вас же теж є якась невгамовна особа, яку смерть ніколи вдома не застане? А не вдома – так просто не наздожене?..
«Коли не вмирати – треба день теряти», – казала колись моя бабця. Всі почули? Теряти день!!! Час витрачати тобто. А тепер озирніться навколо. Біля вас же теж є якась невгамовна особа, яку смерть ніколи вдома не застане? А не вдома – так просто не наздожене?
Наталка МУРАХЕВИЧ
Бабі Любі – сто років. Приблизно. Хоч іноді я підозрюю, що її ще Перша світова вже в зрілому віці застала. А деякі факти взагалі свідчать, що вона – з клану Маклаудів. Дехто з бабусь-сусідок баби Люби міг би засвідчити, що вона однозначно відьма. Інформація ж про те, що вона вампір, не підтвердилася – просунуті бабці знають від онуків та з серіалів про існування вампірів, але баба все-таки більш активна вдень, та і спить на ліжку. Нібито. Проте щось у ній таки є надприродне, бо не може проста банальна баба без якихось спеціальних примочок, зілля або чарів гонитися світом, ніби вона з двигуном. Ще і двигун той, як у пісні – полум’яний. Ранок. Баба Люба, випровадивши правнуків у школу, здиміла на базар. Приперла звідти важезні сумки. Посварилася з сусідкою. Доповіла про ціни іншій. Зварила борщу. В обід – ЖЕК і поліклініка. Перемога – за бабою. Нокаутом. Дача. Зілля. Картопля. Тоді – повернення додому. Маршрутка. Важкі сумки, відра з урожаєм чогось там. І зверху – букет квітів. Аякже. А там же треба знову з кимось посваритися або ще якось скинути негатив чи й позитив, хоча б от голосно на всю вулицю відгорланивши новини, враження за день, просто роздуми про життя. Церковний хор. Батьківські збори. Політична та економічна ситуація в країні і світі. Нема більшого експерта у всіх цих питаннях – чи то релігії, чи то виховання дітей, чи тих же подій у Всесвіті. А ще її боїться дільничний міліціонер. Бо баба – ще той Аніськін. Вона всі події та злочини на райончику за останнє століття пам’ятає ліпше, ніж архів МВС. А про те, що відбувається сьогодні – доповідає йому в режимі реального часу, бо вона – завжди свідок і очевидець та й мобілка існує в світі для обміну інформацією. Спати вночі? То для слабких. На тому світі виспишся, таваріщь лєйтєнант. Склероз? Альцгеймер? Ні, не чула. Хоч чує ще ого-го і читає без окулярів. Відкашляла лиш ото два місяці, якась холера душила і ліки не допомагали. Або ті лікарі знають, як кашель вилікувати? А газета «Бабушка» за стоминулий рік, любовно складена десь в якомусь кутку, – знає. «Ну от, будеш кашляти – то візьми отако козячого жиру, чорної редьки…» Баба давно вдова. Поховала уже двох із чотирьох дітей та двох онуків. Усі її рідні розкидані по світах – від Америки й Росії до Італії. Ну і якось так сталося, що баба зараз сама виховує двох правнуків шкільного віку, бо мамка в них – «непутьова». Ніхто й справді не знає, скільки їй років. Вона і сама не знає. Але жити вона буде вічно. У неї нема часу, який вона може витратити на смерть. Ну і «крепко ж інтересно, що воно далі буде».
