У БУРШТИНОВІЙ ОБЛОЗІ

Копачі не кидають спроб прорватися до жили біля Вовчицька і пробують вивозити здобич

Сергій НАУМУК

Відколи біля Лісового та Вовчицька Маневицького району встановили міліцейські блокпости, настав відносний спокій. Проте щойно у суботу чергування зняли, як знову масово з’явилися копачі бурштину. У вихідні близько тисячі приїжджих пробували прорватися до лісу. Стримувати навалу вже вийшли і мешканці Лісового, які допетрали, що будуть найбільше у програші. Бо старателі залишають після себе знищений ліс, у якому хіба внуки нинішніх жителів довколишніх сіл зможуть збирати гриби та ягоди. Дорогу в Лісовому перекривали у трьох місцях. Використовували навіть так звані їжаки. Зрештою в район знову ввели силовиків. Спецназівці не церемонилися. На околицях позалишалося чимало автівок, деякі з побитим склом. Старателі втікали по цілому селу. Ховалися на приватних подвір’ях і випитували у місцевих дорогу до Кузнецовська. Їх відловлювали ще зо два дні. До речі, як зазначають правоохоронці, заводіїв, які за весь час примелькалися, під час розгону вже не було.
…Ще з бетонки помічаємо перший блокпост біля місточка через річечку Чорнявку. Міліціонери у камуфляжі, в касках і з автоматами зупиняють автомобілі, що рухаються у напрямку Гути–Лісівської. Оглядають і перевіряють документи. Місцевих вільно пропускають, а от рівненських «гостей» завертають. Керівник зведеного загону Вінницького УМВС, полковник Анатолій Стаховський розповідає, що з того часу як блокпост виставили вдруге, тут тихо. Лише поодинокі старателі йдуть у село пішки, аби забрати машину, покинуту в лісі. Біля дороги рятувальники встановили два намети. Харчування також забезпечують працівники управління Державної служби з надзвичайних ситуацій. Поруч – місце для вогнища, речі міліціонерів, дощатий стіл, на якому викладено чимало цибулі.
— Це нам місцеві приносять деякі харчі, – каже Стаховський і киває на завантажений легковик із причепом на містку: – Он, теж поїхав один із тих, що розвозять продукти.
Як нам пізніше розповів лісівський сільський голова Віктор Скороход, ніхто не давав такого розпорядження, люди самі організувалися. Хтось несе хлопцям яблука, хтось – молоко.
Йду до волинських самооборонівців, які отаборилися за містком. Хлопці оглядають автомобілі, що їдуть із села. Один із них, Віктор, каже, що це ще важливіше, адже старателі намагаються вивозити здобич, яку покинули чи приховали під час розгону. Ніби на підтвердження його слів, в одній з автівок виявляють жменю бурштину та пневматичний пістолет «Флобер». Знайдене викладають у пакет, повідомляють міліцію. Водій та пасажир – двоє хлопців у червоних спортивних светрах – твердять: про бурштин і забули, що він є, а на пістолет мають усі дозволи і він без куль.
— Подарую вам, якщо хочете, – кривить губи в посмішці водій, поки самооборонівці зважують бурштин, і весь час кудись дзвонить.
Зрозуміло, що 62 грами сонячного каменю чоловік віз, мабуть, щоб на власній шкурі перевірити, чи ретельно оглядають автівки, як поводяться на блокпостах, чи є можливість проскочити. Жменею бурштину не шкода ризикнути, а от як затримають півторби, як напередодні, то це вже чималі втрати. До пістолета також прикута увага самооборонівців, які наголошують, що минулих вихідних таку зброю застосовували проти правоохоронців.
Села Гута–Лісівська та Лісове ніби живуть своїм життям. У полі селянин рве буряки на віз, хтось їде по гриби. Але це хіба для непосвяченого, бо два чоловіки на велосипедах з відрами, яких я прийняв за грибників, насправді не місцеві люди. Хтозна, що робить посеред села і добре вдягнений молодик із телефоном біля вуха.
Віктор Скороход розповідає, що за кілька років громаді вдалося виграти два проекти Євросоюзу та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». За кошти проектів відремонтували школу, встановили нові вікна–двері, а освітлюють приміщення цілий рік сонячними батареями. Тим часом з’являється інформація, що на першому блокпосту кілька сотень копачів намагаються прорватися в село. Мотивують тим, що вони місцеві. Голову просять під’їхати, аби впізнати людей. Їдемо туди.
Біля містка застаємо ще більше озброєних міліціонерів. Старателів уже немає, але бетонка заставлена машинами. Усе поле всіяне «трофеями»: капцями, чобітьми та кашкетами. Коли «місцеві» стали надто буйні, то правоохоронці відігнали їх. Декого при цьому поклали «місцевих» фейсом на землю. Голова Маневицької райдержадміністрації Андрій Линдюк заспокоює жінку та чоловіка, які потрапили під гарячу руку і яких теж вклали на землю. Від «швидкої» ті відмовляються, хоча й налякані. Вони прямують у сусіднє село, і їх невдовзі пропускають.
Другий блокпост розташований на виїзді з Лісового. На узбіччі — побиті «Жигулі». Кажуть, трапилася автопригода, коли старателі дременули навтьоки. Табірне життя у розпалі. Намет, поруч речі, дрова, вогнище. Рятувальник привіз гарячий чай та кашу і допитується, чи ще не обідали працівники Ковельського райвідділу. Підходять бійці роти особливого призначення «Світязь».
— Коли минулого тижня нас було 15 чоловік на блокпосту, то вони кричали, чого ми стоїмо. Грозилися забрати у нас автомати, – розповідає боєць у чорній формі. – А коли під’їхав один наш автобус із хлопцями, за ним другий, то копачі вдавали, що вони не при справах. Гукаю: «Ви ж хотіли автомати забирати!» Але вони сміливі, поки їх багато.
На дорозі саме затримують трьох молодиків. Один із них геть п’яний, інші, судячи з ходи, теж не зовсім тверезі. Згодом їх відпускають, і хлопці поволі рушають у сусіднє село. Той, кому море по коліно, йде, заклавши руки за голову, як полонений. Товариші страхують його по боках. Трійця віддаляється.
Біля місця розкопок розташований найбільший блокпост. Тут стоїть кілька наметів, автобуси, автомобілі. Хтось рубає дрова, повсюди горять вогнища, на яких варять їсти, біля одного багаття сушиться з десяток пар берців. На дротині біля вогню – кілька грибів.
Старательські ями здебільшого загорнені, вдалині працює бульдозер. Хоча роботи ще чимало. Обходжу територію і не можу впізнати пагорб, де тиждень тому стояли правоохоронці. З того часу площа розкопок значно зросла. Біля ям троє міліціонерів розмовляють із місцевими жінками.
— Скільки жив, такого ще не видів, – дивується один, а я впізнаю галицьку вимову.
– Їх усіх треба на Схід, ото там порили би нам окопи або бліндажі, – каже ще один чоловік, заглядаючи у глибочезну яму, полишену бурштинокопачами.
Жінки бідкаються, що ліс понищений. Тут уже ні грибів, ні ягід не буде.
— Лісники вже списали весь цей ліс, – хлопчина–бульдозерист присів біля ями. – Дерева так чи інакше попадають. Біля деяких варто проїхати бульдозером – і вони валяться від двигтіння.
Заходить мова про участь місцевих у копанні бурштину та ставлення людей до всього, що з цим пов’язано. До спілкування долучається ще один міліціонер у камуфляжі.
У селі, яке ми проїхали (має на увазі Лісове. – Авт.), до нас нормально ставляться. А в наступне (йдеться про Вовчицьк. – Авт.) ми удвох приїхали, щоб набрати води з керниці, – з львівським діалектом розповідає міліціонер, – то нам навіть води не дали. Ми на Сході були, там є різні люди – і то воду давали. Виходимо з автомобіля, продавець побачила, що у формі, одразу зачинилася і вчепила табличку «Переоблік».
Повертаємося додому надвечір. На полі селянин збирає загублені чоботи. Інший чимчикує з чимось під пахвою полями від бетонки, де копачі покидали речі. Кожен заробляє як може.

На фото: Перший етап рекультивації — загорнути величезні ями.
Фото Сергія НАУМУКА.