У ніч з 14 на 15 вересня о 02.30 на мій стаціонарний телефон мали необережність зателефонувати шахраї. Я як свідома громадянка України, вирішила, що з допомогою міліції вдасться їх упіймати, оскільки мала козир: їхній умисел зрозуміла відразу, а вони мій – ні...
У ніч з 14 на 15 вересня о 02.30 на мій стаціонарний телефон мали необережність зателефонувати шахраї. Я як свідома громадянка України, вирішила, що з допомогою міліції вдасться їх упіймати, оскільки мала козир: їхній умисел зрозуміла відразу, а вони мій – ні. Історію, яку розповідав заплаканий голос мого псевдосина, стара, як світ: був на дискотеці, побив однолітка, йому страшно, що можуть посадити. Плакав дуже переконливо, голос розібрати було неможливо. Потім естафету перейняв псевдослідчий, який лякав мене тим, що «сину» дадуть від 3 до 6 років, але буцімто потерпілий забере заяву, якщо заплачу 15 тисяч гривень, за якими може під’їхати їхній знайомий
Світлана КЛИМУК
Свою роль заплаканої і вбитої горем матері, яка бідкається за непутящого сина, я виконала на «5», оскільки поки водила за ніс людей, які думали, що водять мене, минуло хвилин 30. На жаль, за цей час не було змоги зв’язатися з правоохоронними органами, але все ж отримала слушну нагоду, коли шахраї попросили мобільний, і я свідомо зробила помилку в одній цифрі. Поки вони телефонували на номер, якого не існує, я дзвонила туди, де з першого разу не беруть слухавку. Втративши дорогоцінний час, з другої спроби почула на кінці дроту довгоочікуване «алло». Розповівши швидко суть проблеми, почула відповідь, яка збила мене з пантелику. Якщо говорити коротко, то працівник чергової частини сказав, аби я виключила телефон, не давала ніяких своїх даних, не займалася дурнею та лягала спати. Заціпенівши, іншим словом цього стану не назву, на секунду промайнула думка, що він із ними «в долі». Поклавши слухавку мобільного, підняла стаціонарний телефон, на який, поки спілкувалася з черговим, знову дзвонили аферисти. Розуміючи, що підтримки від правоохоронних органів не буде, нічого іншого, як відкрити свої карти і хоча б цим зіпсувати настрій злодіям, я не придумала. Людина на другому кінці дроту відразу змінила голос та почала погрожувати. Авранці була поїздка в райвідділ, подана заява. Потім два тижні в очікуванні, що справедливість візьме гору. І ось, не витерпівши, 28 вересня пішла в райвідділ, де після невеликого скандалу все ж дали пояснення, датоване 21.09.15 р., про те, що кримінального правопорушення в діях не встановленої особи не виявлено. Я звернулася до керівника карного розшуку, намагаючись вияснити, чи моєю справою взагалі хтось займався. Як з’ясувалося — ні. Такі випадки вони розглядають шаблонно. І взагалі, пояснював начальник, ноги цих справ ростуть з окупованої території. Підсумовуючи, підкреслю: на жаль, міліція не хоче займатися проблемами громадян, які платять податки на її утримання. Навіть якщо ви хочете допомогти у цьому, міліціянти не спішать виконувати свої обов’язки. Виникає питання — чому? Немає вигоди чи, можливо, ця афера просто під їхнім крилом?!
P. S. Моє прізвище та ім’я із зрозумілих причин змінені.
