Цей рядок Ліни Костенко із поезії «Слайди» одразу сплив у пам’яті, як тільки глянула на цю світлину...
Цей рядок Ліни Костенко із поезії «Слайди» одразу сплив у пам’яті, як тільки глянула на цю світлину.
Сьогодні дівча радіє величезним грушам, які вродив для неї старий, либонь ще прадідівський сад, а завтра може статися так, як уже було колись у її власній долі: Ще півники цвіли. Ще яблуня родила. В городі ще стояв локальний, свій, туман. Бабуся той город так-сяк обгородила, а потім щовесни білила той паркан. А потім в паркані хтось виламав штахету, ліхтариками груш вчарований між віт. В ту дірку в паркані відкрився світ поету — великий, і складний, і незбагненний світ. Прорубане вікно — з укропу у Європу. В Європі вже був млин, двигучий, паровий. І прадід мій ходив, як Ной після потопу, А я собі, мала, була — як херувим.
