ГОСПОДЬ ЗАПОВІВ: «НЕ ВКРАДИ!», АЛЕ НЕ СКАЗАВ: «НЕ ПРОСИ!»

Ти пишеш, що весь твій маєток пішов з молотка. Опинившись на вулиці ні з чим, пішов ти вночі на цвинтар, щоб там вкоротити собі віку. Кілька годин минуло у ваганнях і роздумах. Вимучений болісними міркуваннями, ти ліг на могилу батьків і заснув...

Святитель Микола СЕРБСЬКИЙ, із книги «Місіонерські листи»


У сні тобі з’явилася мати: вона застерігала тебе, кажучи, що в Царстві Божому безліч тих, хто був бідний на землі, але жодного з тих, хто свідомо позбавив себе життя. Цей сон утримав тебе від самогубства. Саме твоя улюблена мати, за Промислом Божим, врятувала тебе від фатального кроку. Ти пішов просити милостиню й став нею жити. І ось ти запитуєш, чи не порушуєш цим Закон Божий?
Підбадьорся, сину людський! Господь заповів: «Не вкради!», але не сказав: «Не проси!». Прохання без крайньої потреби — крадіжка, але прохання у твоєму випадку не робить тебе злодієм. Воєвода імператора Юстиніана, славний Веліазар, на старість залишився в убогості, сліпим і самотнім. Сидів він біля міських воріт і просив на хліб. Як християнин він і подумати не міг про самогубство. Бо наскільки життя прекрасніше за смерть, настільки жебрак кращий від самогубця.
Ти говориш, тебе мучить сором і туга висушила тобі кості. Стоїш ночами перед своєю колишньою кав’ярнею й просиш милостиню у відвідувачів. Згадуєш, що недавно був її хазяїном, а тепер не смієш увійти, навіть як гість. Очі твої почервоніли від сліз.
Утішся, добра людино! Поруч із тобою ангели Божі. Навіщо оплакувати кав’ярню? Чи чув ти про якийсь ресторан на окраїні Белграда, що називався «Чий би не був, не його буде». Воістину, той, хто написав ці слова, був філософом. Бо правдиві вони для всіх ресторанів, всіх будинків і палаців на світі. Чиї б не були, не їхні будуть.
Що ти втратив? Те, що не було твоїм, коли ти народився, не твоє й тепер. Був хазяїном, а став жебраком. Це не втрата. Втрата, коли хтось був людиною, а став звіром. А ти був людиною й залишився людиною. Ти підписав цінні папери якимсь «знатним» гостям, вони обдурили тебе, і ти позбувся кав’ярні. Зараз ти бачиш крізь вікно, як вони сміються, поки ти на вулиці обливаєшся слізьми й згоряєш від сорому. Не бійся, є правда Божа. Вони ще відповідатимуть за своє беззаконня. І якщо вони зважаться на самогубство, хто знає, чи дозволить Господь їхнім матерям з’явитися з іншого світу й втримати їх від злочину. Не заздри їхньому щастю, бо ти не знаєш їхнього кінця. Один давньогрецький мудрець сказав: «Нікого не називай щасливим, поки не побачиш, як він буде помирати!»
Тяжко тобі бути убогим? Але чи не всі ми вбогі? Чи не залежимо ми щодня й кожну мить від Того, Хто дає нам життя й усе для життя? У тебе зараз важлива місія — нагадувати про Бога й душу і робити людей милостивими. Ти змушений жити в мовчанні, а виходить, заглибся у свою душу й молитовно розмовляй з Богом. Злидарське життя вимагає більшої мужності, ніж господарське. Золото випробовується у вогні, а люди, бажані Богу, — у горнилі приниження. Але ти вже показав себе героєм, перемігши чорні думки про самогубство. Ти переміг бісів розпачу. Після такої перемоги всяка інша буде легшою для тебе: Господь з тобою поруч. Мир тобі й втіха від Господа.
Від редакції:
«Місіонерські листи» святителя Миколи Сербського, єпископа Охридського й Жичського (1881 – 1956), — воістину безцінний дар сучасній людині з її проблемами, гризотами й сумнівами. Написані дивовижно ясною, простою, доступною для розуміння мовою, вони водночас вражають своєю силою й глибиною. Віруючий, знайомлячись із ними, ще більше утверджується у своїй вірі; невіруючий — побачить істину у всій її непорочно чистій красі, полюбить її і в такий спосіб наблизиться до Христа.