ВАСИЛЬ СЛАПЧУК: «СПРАВИ ОЛЕКСАНДРА ТОВСТЕНЮКА НЕ РОЗХОДЯТЬСЯ З ЙОГО СЛОВАМИ»*

Відомий письменник, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка розповідає, чому став довіреною особою Олександра Товстенюка, який балотується на посаду луцького міського голови від політичної партії «Українське об’єднання патріотів — УКРОП»...


Наталія ЛАВРОВА


— Кілька років тому на Волині визначали ТОП-100 видатних краян. У цьому списку були і ви, як відомий письменник, своєрідний волинський «бренд», і Олександр Товстенюк — голова правління благодійного Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк». Коли відбулося знайомство з ним і як це спілкування посприяло тому, що тепер ви — довірена особа Олександра Товстенюка на виборах луцького міського голови?
— Напевно, здивую вас, але ми з Олександром Віталійовичем особисто досі не знайомі. Хоча у такому невеликому місті, як Луцьк, люди обов’язково перетинаються в інформаційному полі. Особливо ті, чия професійна діяльність пов’язана з публічністю. Тому, мабуть, наше знайомство з Олександром Товстенюком можна вважати заочним. Але на його пропозицію стати довіреною особою я погодився без вагань. Маю досвід співпраці з Фондом, у моєму розпорядженні цілком достатньо інформації, щоб судити про фаховість Олександра Товстенюка. Думаю, що він — керівник нової генерації. Від управлінців старого покоління Товстенюк відрізняється не однією чи двома рисами, а за всіма характеристиками. Структурно. Ментально. В його світоглядній основі закладена філософія переможця. Мені здається, це тип керівників, які повніше й адекватніше сприймають виклики сучасного світу. Притаманна їм амбіційність обумовлена інтелектуальними ресурсами та енергією, що потребують реалізації. Відданість справі спонукає їх до вимогливості, часом жорсткості у стосунках з партнерами та підлеглими. Головний критерій, за яким вони добирають компаньйонів і підлеглих, — професіоналізм. Окрім технологій, цінують креативність. Звичайно, я можу в чомусь помилятися. У такому випадку Олександр Віталійович завжди може мене підправити або й заперечити.
— Жертводавці на Волині, звісно, були завжди, давали і на храми, і на різні конкурси красунь. Але з поверненням до рідного Луцька Ігоря Палиці благодійність вийшла на значно вищий рівень. Було створено Фонд «Новий Луцьк», який з часом від суто соціальних проектів перейшов до проектів розвитку міста. Як ви оцінюєте діяльність Фонду? Відомо, що Комітет із присудження Міжнародної премії імені Григорія Сковороди, в якому ви були головою журі, присудив свою премію, крім власне людей творчих, й Ігорю Палиці — як благодійнику за «вклад у розвиток і популяризацію національної культури, науки та книговидавництва». Прокоментуйте це рішення Комітету.
— Мені здається, значення Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк» у бутті нашого міста неможливо переоцінити. Три речі, які одразу привертають увагу: масштабність проектів, їх системність і прозорість. У самій назві Фонду, окрім імені фундатора, закладена основна мета його діяльності — зміни, розвиток, перспективи. Мені не відомо, чи сентиментальний Ігор Палиця, але те, що він любить місто, в якому народився і виховувався, — факт незаперечний. Любов, як і віра, засвідчується лише справами. Ігор Петрович зумів показати нам свою любов. Можливо, він робить це для своїх мами й тата, може, в ім’я першого кохання. Як би там не було, а світло цієї любові до Луцька торкається всіх лучан. Здавалося б, Ігор Палиця давно вже «виріс» із нашого міста, як із шкільного костюма. Розмах професійної діяльності дає йому змогу жити в столиці чи за кордоном. Усі ці всеукраїнські та світові обрії мали б витіснити Луцьк на периферію пам’яті, у тьмяне, наче стара фотографія, минуле. Однак так не трапилося.
Напевно, цьому є пояснення. Наприклад, патріотизм. Конкретний приклад повернення до своїх витоків. Напевно, Україна для Ігоря Палиці розпочинається з Луцька. Я б навіть не став копати глибше, оскільки за цим, либонь, стоїть щось суто особисте, інтимне. Зрештою, між красотами древнього Лучеська та людяністю Ігоря Палиці не конче мусить простежуватися залежність. Проте, як на мене, певний зв’язок між ними все ж таки існує. До честі Ігоря Палиці, досягнувши висот у бізнесі, проявивши себе у великому, він не зрікся, не зрадив того малого, з чого все починалося. Безперечно, Луцьк — його рідне місто, а не просто місто, в якому він народився. Напевно, доброчинність і щедрість Ігоря Петровича лежить не лише в почуттєвій площині, а й вмотивована світоглядними переконаннями. Бо ж, роздаючи гроші наліво й направо, світ не зміниш. Що хорошого в тому, що одна людина утримує своїм коштом ціле місто? Це може тільки розбестити людей, перетворити їх на професійних нахлібників. Подивіться, скільки у нас зараз церков. А чи стало більше віри? У жодній європейській країні нема такої величезної кількості університетів, як в Україні, але рівень освіти нашої молоді при цьому надзвичайно низький! Ігор Палиця свідомо тратить гроші, які до нього ніколи не повернуться з прибутком. Ми живемо в суспільстві, у якому величезна кількість людей потребують елементарної нагальної допомоги, наприклад, на лікування. Навіть якщо Палиця роздасть усі свої капітали, ситуація не зміниться. Бо потрібно міняти систему нашого буття, найперше — систему управління державою, залучати не тільки новітні технології, а й моральні цінності (національні та загальнолюдські), які могли б стати базовими для творення нової людини, нового суспільства, нової держави. Нова економічно розвинена Японія постала саме на основі культурних національних традицій.
Мені здається, «Новий Луцьк» Ігоря Палиці передбачає насамперед зміну світогляду лучан, вихід на новий рівень мислення. Доброчинність Ігоря Петровича — не просто пожертвування, латання соціальних дір, а все-таки своєрідні інвестиції. Програми Фонду продумані так, щоб матеріальні вкладення згодом поверталися у вигляді ментальних змін, духовного вдосконалення. Наївно сподіватися, що морально занепале суспільство спроможне збудувати процвітаючу економіку.
Щодо премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», то тут нема особливо чого коментувати. Я ініціював подання кандидатури Ігоря Палиці на цю відзнаку. Члени журі з різних країн мене підтримали, навіть не довелося нікого переконувати, достатньо було озвучити перелік справ Фонду, які красномовно свідчили самі за себе. Ігоря Петровича відзначили за все те, що було зроблено у межах програм Фонду «Культура та духовність — багатство лучан» та «Луцьк — центр освіти і науки».
— Команда Ігоря Палиці йде на вибори у Луцьку міську раду та у Волинську обласну раду. Як ви, мешканець нашого міста, волинянин, оцінюєте їхню програму? Чи бачите Олександра Товстенюка на посаді міського голови? Які маєте аргументи для того, аби переконати інших віддати свої голоси за нього?
— Той факт, що Ігор Палиця вирішив іти на місцеві вибори, дає підстави тільки для радості. Дотепер Ігор Петрович вкладав гроші лише в обласний центр і було б прекрасно, якби він розширив поле діяльності до меж області. Бо наразі Волинь ослаблена відсутністю сильного лідера на кшталт Бориса Клімчука, котрий би ефективно керував областю і вміло відстоював її інтереси у Києві. А Ігоря Палицю ми знаємо як бізнесмена та філантропа, політика та депутата Верховної Ради. В його активі є безцінний, але в силу певних причин справедливо не оцінений досвід керівництва областю. Всі ми розуміємо, що Одещину віддали під керівництво Ігоря Палиці з умовою, що він не дасть там розгорнутися сценарію, який сепаратисти втілили у Донецькій та Луганській областях. І губернатор Ігор Палиця чудово з цим завданням справився. До речі, не без залучення особистих фінансових ресурсів. Тому якби волиняни провели Палицю в обласну раду, а там обрали її головою, це могло б стати новою ерою розвитку області. А щодо програми — нема поганих програм. В усіх партій прекрасні програми. Але, на жаль, вони нікого ні до чого не зобов’язують. Інша справа — програма команди Ігоря Палиці, яка цінна тим, що обов’язково буде втілена в життя.
Стосовно посади міського голови Луцька. Олександр Товстенюк, як ніхто інший, заслуговує на крісло мера міста. Як голова правління фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк» він добре обізнаний із проблемами обласного центру. Більше того, у силу можливостей і в межах відведеної компетенції активно займається усуненням тих чи інших негараздів. За чотири роки Фонд витратив на потреби лучан 180 мільйонів і готовий був витратити ще більше, але окремі проекти не були реалізовані саме через бездіяльність і відсутність адекватної реакції міської влади.
На мою думку, важливим аргументом на користь Олександра Товстенюка є той факт, що його кандидатуру подав Ігор Палиця. Я переконаний: команда Палиці й Товстенюка здатна навести порядок у виконавчих структурах, організувавши роботу на принципово нових засадах. А ще це означатиме, що бюджет міста буде підсилений в обсягах, яких не було раніше. Хоч, зрештою, залучення додаткових коштів — не панацея. Наразі головне — не просто мобілізувати міські ресурси й ефективно ними розпорядитися, а здолати корупцію. Тоді чимало з того, що зараз є збитковим, стане приносити прибуток. А це одне із головних завдань, які ставить перед собою Олександр Товстенюк. Тож не полінуйтеся, погуляйте інтернетом, пошукайте, що й коли він сказав, що й коли зробив, і чи розходяться його справи зі словами. Олександр Товстенюк уже довгий час займається благоустроєм Луцька і в нього це добре виходить. Чому б не дати йому більше повноважень і не розширити поле його діяльності? Це шанс для всіх лучан — нікуди не переселяючись, стати мешканцями європейського міста не тільки за географічними координатами, а й за рівнем європейських соціальних та культурних стандартів.