Так гостинно примовляли дівчата й хлопці на кулінарному фестивалі «Поліська осінь»...
Так гостинно примовляли дівчата й хлопці на кулінарному фестивалі «Поліська осінь»
Лариса ЗАНЮК
Щедрість цієї пори хазяйновиті селяни визначають за наповненням льохів та погребів, господині — щільними рядками слоїчків зі смаколиками, що їх заготували ще з літа, а Волинський технікум Національного університету харчових технологій проводить (уже втретє) кулінарний фестиваль. Від усіляких наїдків, повірте, столи гнулися, і це — не перебільшення. Щороку дійство, влаштоване студентами та викладачами закладу, збирає силу–силенну гостей, адже приурочене до професійного свята — Дня працівників харчової промисловості. На фестивалі пропонували скуштувати вироби торгових марок не лише Волині (хоча приємно дивує, що волинської харчової продукції таки немало!), а навіть із Білорусі та Польщі. Студентка технікуму гарною білоруською вимовою (вивчала в школі на факультативі, а тут — знадобилося) пропонує картопляні цибрики та колдуни власного виробництва, що зачаровують однією назвою, а щоб наочно засвідчити країну походження смаколиків, студенти випекли червоно–зелений торт «Прапор». По згущене молоко до нього (жартують чи й правда?!) самі їздили в Білорусь. З іншого куточка лунає дзвінкий пісенний «Водограй» польською мовою. Кухню цього сусіднього народу смачно представили власноруч приготованими традиційними стравами, особливою родзинкою яких є оригінальні пляцки, і вони таки вдалися майбутнім кухарям. Неабияк радіє вдалому дійству директор технікуму Ігор Васильович Корчук. Адже кожен учасник своє завдання виконав на відмінно: не соромно перед спонсорами, чию продукцію пропонували, та й перед гостями, що куштують і нахвалюють вишукані наїдки. — Подібні заходи багато разів спостерігав у столичному університеті. Тоді вирішив спробувати й собі, — розповідає Ігор Васильович. –Знав: мої діти — не підведуть. Пан Ігор усміхнено спостерігає за юними витівниками, які занурили гостей у давню казку волинського фольклору. Саме календарну обрядовість використали студенти, аби і страви місцеві запропонувати, і про звичаї святкування розповісти. Неначе завдяки машині часу опинились ми в поліській родині на Різдво та Великдень, скуштували купальського короваю та обжинкового калача, дізнались, що «Козацька байка з хроном» — то не оповідка, а смачний наїдок, застали дівчат на вечорницях за вишиванням (але з варениками для хлопців!), а наостанок ще й у туристичному полюванні взяли участь. Полювання у мисливському туризмі має свої особливості. Головне, запевнили нас господарі, — дотриматись двох умов: мати гарні чоботи (щоб і дівчатам личили) та неабиякого кошика (звісно, щоб складати здобич). Пан директор особисто демонстрував, як уполювати дику качку, стріляючи з лука. Не вцілив у летючу, зате настиг її на воді. А тут, дивись, спритні студенти відділення готельно–туристичного обслуговування вже ту качку й обскубли, й дичину приготували (казка та й годі!). Особливу симпатію серед гостей фестивалю здобули господарі «Медової хати», добрі друзі Ігоря Корчука (теж пасічника). Вони є авторами жартівливої легенди про походження людини: «Це було давно, коли ще не винайшли вуликів, бо ще й людини не було на світі. Жили тоді бджоли у дуплах дерев, туди й носили свій чудодійний нектар. Якось під час сильного грому в дерево з медовим дуплом влучила блискавка. Розкололося старе дерево — і наповнилося дощовою водою. Бігла поряд цікава мавпа — вмочила палець у ту воду. Смак медівки зробив із неї людину». Господарі «Медової хати» запевняють, що Україна має свій традиційний національний напій — медівку, вистояну на медовій воді, як вино, без додавання спирту. Її природна міцність — 15 обертів. А «медовуха», кажуть, — то російський продукт із додаванням спирту, який консервує і марнує всю користь напою. «Медівка» від мед + дівка, а «медовуха» від мед + вуха — то що вам приємніше: дівка чи вуха? «Від медовухи всі в салаті по вуха, а від медівки… випив — і до дівки», — сиплять приказками чоловіки, доводячи, що медівка збадьорює, а не п’янить. Загалом фестиваль вдався на славу — і гості, й організатори не приховували задоволення. — Навіть учорашні випускники прийшли на свято, щоб згадати студентське веселе життя, поділитися успіхами та пройнятися позитивним духом, — із гордістю розповідає заступник директора Оксана Межова. Багато з них продовжують навчання в Національному університеті харчових технологій, а своїй альма–матер завдячують перепусткою у доросле життя. Бо на базі технікуму здобули чималий досвід у сфері послуг. Цього літа сталася ще одна приємна подія, про яку довго мріяли всім дружнім колективом: завдяки спільним старанням та спонсорській допомозі Фонду «Новий Луцьк» поряд із навчальним закладом відкрили ресторан «Біля замку». Господарі у ньому — студенти технікуму — і навчаються, і працюють водночас, впевнено почуваються спеціалістами обраної професії. У їхній майстерності маєте можливість переконатися. А ми, як кажуть, самі там були, мед–узвар пили, і пампушкою прикушували.
На фото: Як не скуштувати, коли припрошують гарні волинянки та ще й білоруською мовою? Фото Олександра ФІЛЮКА.
