ТіХтоРухаєСвітом

Я люблю тьоток. Отаких – золотозубих, з повною пазухою цицьок і сракою, як два кошики...

Наталка МУРАХЕВИЧ

Тьотка – це такий збірний образ. З набором спільнокореневих ознак – від невизначеного віку до непростого норову. Словом, тьотка – це тьотка. До неї навіть в маршрутці ніхто не скаже «пані» чи там «жіночко». Хіба в «чужій» маршрутці, коли тьотка раз на сто років вбереться не як завше, бо їде кудись «на баль». А так у «чужих» маршрутках вона не їздить. Лише в «своїй». На базар. З городиною чи молоком.
— Тьотко, чого вам вдома не сидиться? – питає її водій тієї маршрутки, допомагаючи завантажити величезні сумети.
— Або що я там висиджу? – іноді відгавкується, а іншим разом — посміхається золотими зубами тьотка й одразу задає тему подальшої розмови для всіх пасажирів: – А так гривню яку вторгую, щоб було чим за газ і світло заплатити, бодай би добра не було тим, хто таку ціну на них вигадав…
— Ой, не кажи, кумо, – в один голос відповідає тьотці маршрутка.
— Тьотко, тьотко, налийте сто грамів, я вам жому привіз! – кричить до неї підвожчик Толік, місцевий алкоголік. Тьотка, якщо в настрої і потребує того жому, наллє, звісно. А як ні – так завине тому Толіку… Ну, вона і бригадиру ніколи не мовчала, і голові, бувало, перепадало.
Тепер перепадає чоловікові (мовчазному такому дядькові–дзенббуддисту в куфайці, кирзаках і з цибаком в роті), собаці і всякій птиці.
— Ах ти, падло холєрськє, знову в шкоду? Кляті кури (гуси, індики)… А як без них? Отако живемо те життя, аби худобі було добре. Скажеш, шо нє? – тьотка, як завжди, віддихуючись, спирається як не на сапку, то на граблі й, перев’язавши хустку, яка збилася набік, продовжує довбтися в городі.
Діти в тьотки живуть далеко. Вона сама за то дбала, бо не хотіла їм сільської долі. Тому діти в неї переважно «городські» й навідуються рідко. Посадити чи вибрати картоплю, заколоти свиню або на великі релігійні свята. Гарно вбрані доньки та онучки й машини зятів обов’язково демонструються усім сусідам, хоч ті і так, за замовчуванням, тьотці «завидують».
Ну, стосунки з сусідами – це окрема тема. Бо язик у тьотки – як ніж. Слово гостре і влучне. Й іноді вона може загнути так, що вантажники, яким пощастило доставляти тьотці куплений на виторгувані за полуницю гроші холодильник, хапаються конспектувати.
Тьотки усі вредні, але не злостиві. І співають ще вони гарно. Народних пісень. Всяких. Від тужливих до сороміцьких. І тости під дегустацію десятка видів своєї самогонки говорять такі… Життєстверджувальні. Про «щоб ти до самої смерті здужав сам за хлів вийти» і «хай наша біда поцілує нас в сраку».
А про молодість тьотки ніколи не розповідають. Лиш багатозначно посміхаються. Було, мовляв, дівувала… І так скоса – на чоловіка. Та ні, і не здогадується… То й добре. «Ну що, куме, ще по єдіной?»