Кружляєш у вальсі спогадів. Настрій має запах хризантем – терпкий, як незбутнє, і таємничий, наче достигле щастя. Осінній день веде доріжкою, встеленою золотим листям. Шепоче: «А пам’ятаєш?..»...
Кружляєш у вальсі спогадів. Настрій має запах хризантем – терпкий, як незбутнє, і таємничий, наче достигле щастя. Осінній день веде доріжкою, встеленою золотим листям. Шепоче: «А пам’ятаєш?..»...
Ольга ЧОРНА
Пам’ятаєш?.. Ти вірила: кохання – це дивовижний птах, який в’є гнізда під стріхами людських осель і не відлітає у теплі краї. А він зірвався пізньої осені, злетів у промоклі небеса і загубився серед холодних зір. Вітер рвав на клапті слова. Прозоро–блакитне, остуджене повітря тулилося до сонячних промінців. Із дерев жовтими слізьми скапувало листя. І плакала твоя душа… Пам’ятаєш?.. Ти дослухалася до кроків, сподіваючись, що він повернеться. Але це був шалений танок різнобарвного листя. Пам’ятаєш?.. Щось наспівувало верхів’я дерев. Вечір кутався в плащ, витканий із туману. Твої надії танули, мов умираючий лебединий сміх. Твоє кохання украла інша… …Ти зустріла Його випадково. Відтоді облетіло стільки листопадів… Він був схожий на втомленого птаха. Ти була його загубленими крилами…
