Він був працьовитий і серйозний, вона – вродлива і розсудлива. Вони закохалися ще перед тим, як він мав іти до війська. Хлопець хотів щось подарувати дівчині. Щось, що нагадувало б про його любов...
Він був працьовитий і серйозний, вона – вродлива і розсудлива. Вони закохалися ще перед тим, як він мав іти до війська. Хлопець хотів щось подарувати дівчині. Щось, що нагадувало б про його любов... Проте мусив заощаджувати гроші, бо й так багато коштів забирало навчання. Він ходив по крамницях, довго вагався, та врешті вибрав. Купив велику парасолю гарного червоного кольору…
Бруно ФЕРРЕРО, оповідання з книги «365 історій для душі» (видавництво «Свічадо»)
Під цією парасолею закохані поклялись одне одному у вічній любові і вирішили одружитися. У новому домі парасоля знайшла собі місце у сховку. Минали роки. Народилися діти. З’явилися клопоти, турботи, втома. Звідкись прийшла нудьга. Між чоловіком і жінкою надовго запанувала мовчанка. Якось увечері вони сиділи на канапі перед телевізором і позіхали. Раптом жінка підвелася, побігла до комірки і за хвильку повернулася з червоною парасолею. Недовго думаючи, відкрила – з парасольки посипався порох. Тримаючи її відкритою, жінка знову сіла на канапу. За якийсь час чоловік пригорнувся до дружини і ніжно її обняв. До них повернулися всі мрії, що були присипані пилом буденщини. * * * Хлопець і дівчина, що довго зустрічалися, врешті побралися. У них народилося четверо дітей. Діти виросли і теж створили свої сім’ї. Увечері, по шлюбі останньої доньки, вони зосталися вдома самі. Вони знову були парою. Чоловік із дружиною сіли одне навпроти одного. Він довго дивився на неї. Потім вимовив: «Хто ж ти?» Не забувайте про червону парасолю!
