Написати про Валентину Баньковську порадили місцеві поштовики. І ось я в Дубровиці, що на Рівненщині. Але перед тим відбулася коротка телефонна розмова, фраза з якої не давала спокою: «Коли в людини випалена душа — важко говорити про квіти». Списувала це на осінню депресію й сподівалася, що ми знайдемо спільну мову...
Написати про Валентину Баньковську порадили місцеві поштовики. І ось я в Дубровиці, що на Рівненщині. Але перед тим відбулася коротка телефонна розмова, фраза з якої не давала спокою: «Коли в людини випалена душа — важко говорити про квіти». Списувала це на осінню депресію й сподівалася, що ми знайдемо спільну мову
Валентина ШТИНЬКО
Спільну мову із Валентиною Тихонівною ми знайшли, а ось щодо депресії, осінньої, я, здається помилилася… Шукати дім майбутньої героїні «Квіткової підкови» за розкішним виглядом обійстя, як це не раз вдавалося робити раніше, у цю пору — марна справа. Перші приморозки вже зробили свою «чорну справу», навіть стійкі до холодів хризантеми виглядали пригніченими. І лише пурпурові й фіолетові айстри багаторічні, які в народі називають «морозко», ще тішили око яскравими барвами, стійко опираючись осінній негоді
«ХОЧУ ЖИТИ В КРАЇНІ, ДЕ ЛЮДСЬКЕ ЖИТТЯ МАЄ ЦІННІСТЬ» У грубці весело потріскують дрова, а Валентина Тихонівна кладе переді мною чималий альбом із фотографіями й наче продовжує недомовлене у телефонному спілкуванні: — Останні події в країні випалили мені душу… Оце недавно довелося писати автобіографію, то начеб і писати нічого: «Народилася, вчилася, тимчасово безробітна…». А поміж тим — стільки подій, аж не віриться. Була на Майдані. До останнього дня. Бачила кров, смерть, відвагу й ницість, познайомилася з багатьма неймовірними людьми. Пережитий шок стер із пам’яті обличчя. Думала: повернуся додому, — повернуся до себе. А вийшло — щодня рву собі душу. Перемоги для мене нема. Стільки жертв… Не хочеться думати, що вони даремні. Відчуття перемоги було тільки раз: коли беркутівці поспіхом сідали в автобуси, а ми вслід улюлюкали… Відтоді не була на Майдані, не можу побороти страх. Ось тішу себе надією, що зберуся, на другу річницю поїду, пройдусь тими місцями, які все пам’ятають і — відпустить… Хочу побачити його іншим, не в диму, не кривавим… Моя співрозмовниця надовго замовкає, тамуючи непрохані сльози, а я розглядаю світлини. Перша — Валентина з Михайлом Гаврилюком, трагічна історія якого у буремні майданівські дні облетіла, здається, весь світ, а нині він — народний депутат України. А ще вона — із Юрієм Луценком, Віктором Пинзеником, Олегом Тягнибоком і навіть із нинішнім Президентом… У Рівненській Самообороні Майдану Валентина Баньковська була єдиною жінкою. А сім’я Баньковських була на Революції гідності майже у повному складі — мама, батько і син. Генеральна прокуратура України зверталася до Валентини Тихонівни як до свідка у справі про масові вбивства на київському Майдані.
БОРОТЬБА ЗА ВИЖИВАННЯ ВИГОСТРИЛА ПОЧУТТЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ З усіх сил намагаюся повернути Валентину в дитинство, а там, сподіваюся, і до квітів недалеко. І знову помиляюся. — Народилася я в селі Бережки, недалеко від Дубровиці, в багатодітній родині, було нас у батьків п’ятеро. Понад усе любила ліс, хмільний запах багна, поскрипування хвої під ногами, любила дивитися на небо крізь зелене сито крон. Чи назбираю грибів, чи ні — байдуже, головне — в обійми лісу! А часом принесу додому грибів, а приготувати, закрити їх нікому — мама тяжко хворіла. Іншою відрадою для неї була сільська бібліотека. Ніколи не брала одну–дві книги, а одразу багато. І цілком поринала у той дивовижний, небачений світ, де життя героїв таке незвичайне! Бібліотекарка навіть якось запідозрила, що вона тих книг і не читає, бо надто часто приходить міняти. Влаштувала маленький іспит, попросивши переказати зміст. Була здивована, з якими деталями й подробицями дівчинка розповідає. Як і кожній юнці, їй подобалися романи про кохання, їй хотілося, щоб кінцівка була гарна, як у казці, потім настав час для серйознішого чтива. Дівчині ледве виповнилося 18, як не стало мами. Сестри були старші, у них уже було своє життя, а брати — молодші, ходили в 7–й і 4–й класи. Почалася справжня боротьба за виживання. — І що з них буде? — не раз скрушно зітхали вслід сусіди. Тепер же ставлять Баньковських у приклад. Усі мають гарні сім’ї, дітей, обзавелися власним житлом. — У мене вже дві внучки, — нарешті усміхається Валентина Тихонівна. — П’ятирічна Соня — сама скромність, а менша, Ангеліна, примусила похвилюватися через проблеми зі здоров’ям. За фахом моя героїня — кухар–кондитер, закінчила училище в Горлівці, де на той час жила старша сестра. Під час студентської практики, яка проходила в Криму, їй випало супроводжувати круїзний катер ансамблю «Счастливое детство», що підспівував самій Софії Ротару. Для дівчини з поліської глибинки те суденце здавалося тоді раєм. Вона вперше побачила екзотичні фрукти, вишукані десерти, море солодощів, якими щодня ласували ті «зірочки». Дитинство у них було справді щасливе і зовсім не схоже на Валине, адже учасниками того ансамблю були виключно сини та донечки міністерських та владних «шишок». Той контраст їй дуже болів, адже радянська влада декларувала щасливе майбутнє для всіх громадян. І він був не єдиний. Чоловік старшої сестри працював на шахті. Поза сумнівом, робота важка й небезпечна. Але й колгоспна праця частенько нагадувала каторгу, за яку платили 40 карбованців на місяць. Шахтар же отримував 700. Чомусь запам’яталося, що у сестри в морозильнику лежало багато морозива, яке можна було їсти щодня, а для її сільського дитинства порція морозива була святом. І все ж після закінчення училища вона повернулася додому. Влаштувалася на роботу в Дубровицький комбінат громадського харчування. Сім’я, двоє синів, відсутність власного житла змушували постійно думати про виживання, особливо у непрості 90–ті, коли зарплат майже не платили. Чоловік, за фахом товарознавець, перекваліфікувався на будівельника, почав їздити на заробітки. Вона також не сиділа, склавши руки. Їздила в Москву, не цуралася ніякої роботи, мила під’їзди, прибирала офіси, але цього ледве вистачало на прожиття. І якось вона наважилася поїхати в Польщу.
ДОПОМОГЛИ НЕ ЛИШЕ ЗАРОБЛЕНІ ЗЛОТІ, А Й ПОЛЬСЬКИЙ ДОСВІД Перше враження — казкова країна, де скрізь чисто і дуже багато квітів. Вони скрізь — на вулицях, балконах, підвіконнях. Не могла відвести очей від тих різнобарвних кашпо із петуніями та іншими рослинами. І ще їй пощастило: потрапила до дуже порядного і мудрого господаря. Тепер із гордістю розповідає, що його син Даніел став радником президента Польщі, а свого часу гостював і в них, у Дубровиці, бо дуже хотів більше дізнатися про Україну, в якій досі не був. Відвідав тоді разом із чоловіком Валентини Київ, Умань, Львів, Одесу… Вона ж працювала у польського фермера шість сезонів і бачила, як істотно міняється з кожним роком життя країни. Коли у 2004–му Польща вступила до Євросоюзу, також вистачало хвилювань і сумнівів. Господар, у якого доглядала 40 гектарів саду, також був спочатку категорично проти. А через кілька років жартома говорив: «У нас тепер — люксус Америка!». Валентина Тихонівна з посмішкою пригадує, як уперше прополювала молодий сад і, прагнучи догодити роботодавцям, увесь бур’ян тачкою вивезла за межі обійстя. Було чисто, гарно, але господар сказав: «Більше так не роби. Все, що на землі виросло, треба їй повернути». Тим бур’яном слід було замульчувати пристовбурні круги дерев. Так крок за кроком вона засвоювала тонкощі польського господарювання на землі, аж поки, зрештою, фермер її не похвалив: «Ти за кілька місяців засвоїла те, чого моя жона не може запам’ятати за все життя». — Тепер, коли я бачу, як у нас у ці дні палають вогнища із сухого бур’яну, опалого листя, у мене душа болить. З димом іде те, що могло б удобрити грунт, підвищити врожай. А потім ми будемо труїти себе селітрою, — каже Валентина Тихонівна. — Або ставлення до лісу. Ми його безпощадно нищимо. Мені хочеться, щоб і для моїх онуків ліс був зеленим храмом, як був він у дитинстві для мене. Та чи ж буде? У поляків же інший підхід. Вони ліси насаджують. І хоч ліс — приватна власність, господар без спеціального дозволу не має права зрубати жодного дерева. Ідуть на рибалку — купують спеціальний квиток, у якому, між іншим, зазначено й місце рибалки. Так що можна перевірити, чи не залишив ти там часом купу сміття, як це у нас буває. Коли зізналася своєму польському роботодавцю, що на зароблені гроші хоче придбати будинок, він порадив: «Купуй землю. А земля заробить на пристойний дім». Тепер вона переконалася, що він мав рацію. Землі у Дубровиці піщані, але і в Польщі не скрізь чорноземи, проте навіть на бідних землях там умудряються отримувати високі врожаї. Значною мірою — завдяки спеціалізації. Коли вирощуєш одну–дві чи три культури, то зобов’язаний знати про них геть усе, що стосується технології. Адже кожна рослина потребує свого підходу. Польський досвід допоміг їй налагодити власну справу. Тепер вирощує полуниці на агроволокні із застосуванням крапельного поливу і малину. Секретами отримання відмінних урожаїв малини й полуниці, а ще — випікання смачної паски на Великоднє свято Валентина Баньковська ділилася із земляками на сторінках районної газети «Дубровицький вісник» та інших видань. А із квітів вона вирощує хризантеми й оті самі «морозки», айстри багаторічні, такі ж стійкі до холодних подихів долі та життєвих катаклізмів, як і сама господиня.
Поради від Валентини БАНЬКОВСЬКОЇ «ПОСАДИВ І ЗАБУВ» — НЕ ДЛЯ ХРИЗАНТЕМ У її квітнику – понад 100 сортів цих сонячних квітів. Тож пропонує кілька слушних підказок, які допоможуть і вам виростити цю осінню красу так, щоб вона милувала око аж до снігу
Хризантема — рослина парадоксів, її називають квіткою сонця, а цвіте вона лиш тоді, коли ніч довга, а день короткий. Цю особливість використовують, щоб викликати цвітіння раніше. Для цього штучно вкорочують день, накриваючи кущ. Втім, «возитися» з цим можуть хіба фанати і фахівці, які виводять нові сорти. А ось про сонце забувати не слід. Якщо хочете виростити гарні рослини, не відправляйте їх під паркан чи в інші закутки, оберіть сонячну ділянку і не шкодуйте землі, не загущуйте посадки, щоб кущі не затінювали один одного.
Кущі хризантем треба розсаджувати весною хоча б раз у два роки. Я ж розсаджую щорічно. Коли з’явиться 5—7 листочків, стебло треба прищепнути, тобто прибрати верхню пару листочків. Таке прищіпування варто робити принаймні тричі за сезон, останній раз — за півтора—два місяці до цвітіння. Кущ сформується компактний, не такий високий і матиме більше цвіту. У великоквіткових сортів процес формування куща відбувається дещо по–іншому. Там треба прибирати бічні пазушні пагони, залишивши найбільший, центральний.
Якщо ви маєте особливо цінний сорт, дочекайтеся, доки замість прищіпування двох верхніх листочків, можна взяти більший живець (черенок) і вкорінити його. Я роблю це так. Ставлю відламані черенки у розчин флумайту — ампулка на склянку води. Це коренеутворювач, який можна купити у квіткових магазинах. Витримую 2—3 доби і висаджую у пластикові скляночки із поживним грунтом. Скляночки виставляю у ящики і тримаю в затінку, часто поливаючи. Через кілька тижнів вони вкорінюються і саджанці можна висаджувати у відкритий грунт на постійне місце.
Причиною почорніння і всихання листя у нижній частині куща не обов’язково може бути якесь грибкове захворювання. Листя відмиратиме і через брак вологи у період формування квітконосів. Стебло дерев’яніє і зворотний процес уже неможливий, листя на цій частині відмирає. Тому в посуху хризантеми потребують поливу. А ще кущі бажано мульчувати, оскільки коренева система у них розташована близько до поверхні, тому особливо потерпає від посухи.
Свої хризантеми я за сезон кілька разів підживлюю. Для цього цілу зиму збираю деревний попіл. А ще будь–яку зелену масу (виполені бур’яни) подрібнюю, заливаю водою, зброджую, додаючи трохи дріжджів. А щоб не було неприємного запаху, капаю трохи валер’янки. Літр цього добрива розводжу у відрі води і поливаю під корінь хризантеми.
Для деяких великоквіткових сортів, хризантеми індійської проблемою є зимівля, адже вони теплолюбиві. Такі доводиться вкривати. На рослинку ставлю ящик, зверху — старий лінолеум чи клейонку, щоб не замокало. Решту накриваю сосновими лапками, у нас ліс недалечко. Дехто зламує після обцвітання сам кущ і цим накриває. Цього робити не раджу, бо під мокрими стеблами кущ може випріти або захворіти на грибок. Якщо вже хвороба проявилася, обприскую фунгіцидами, найчастіше використовую актелік (за інструкцією). Скажете — клопітно! Зате квіти віддячать гарним цвітінням і порадують серед осінньої сірості.
На фото: У її квітнику – понад 100 сортів сонячних квітів – хризантем. Фото з сімейного архіву.
