та інші цікавинки із життя оновленого Луцького зоопарку...
та інші цікавинки із життя оновленого Луцького зоопарку...
Пара волинських левів та півдюжини бурих ведмедів відсвяткували новосілля у нових просторих павільйонах. У сучасних домівках оселилися також тигри та червоні мавпи, яких лише цієї осені привезли до Луцького зоопарку. До речі, самець червоної мавпи (якого ще називають гусаром) на ім’я Льончик має всі шанси стати однією з найколоритніших фігур оновленого звіринця. Щойно приїхавши до Луцька з Рівного, Льончик вразив усіх своєю любов’ю до бананів, цукерок... та молодої дружини, яка прибула на Волинь зі Львова. Вольєр гусара Льончика та його по-мавпячому чарівної подруги-мартишки (якій ще обирають ім’я) відтепер зустрічає відвідувачів на самісінькому вході до зоопарку
Сергій ХОМІНСЬКИЙ
ОТЯМИВСЯ – І ВІДЧУВ СЕБЕ ЦАРЕМ Вперше луцького лева Ніка я побачив цієї весни. Відразу й не повірив, що в кутку тісного напівтемного вольєра лежить сам цар звірів. Зустрівшись із твариною поглядом, я відразу відвів очі – витримати німий докір і сум було несила. По сусідству в таких же умовах мешкала левиця Даша. Свого часу пара не раз мала потомство. Але протягом двох останніх років розмножуватися їм не давали — з огляду на гостроту «квартирної проблеми» та невизначеність щодо її розв’язання. Проте волинські леви таки дочекалися світлого майбутнього! Тепер вони знову разом – у просторому, добре освітленому і справді сучасному павільйоні. Цього разу я хвилин десять, немов зачарований, дивився в лев’ячі очі – в них читалися гордість та сила. А весь вигляд Ніка вказував на його усвідомлення своєї царственості. Тим часом левиця Даша по-котячому задирала голову і муркотіла, коли директорка Луцького зоопарку Людмила Денисенко почісувала її за вушком. До речі, переїзд Ніка та Даші зі старої домівки в нову відбувався під пильним наглядом спеціально викликаного з Києва професора ветеринарії. Знерухомлених тварин перенесли до нового павільйону. Навмисне прихопили деякі предмети інтер’єру зі старого вольєра, аби шок від переїзду не був аж таким великим. Проте, очунявшись після наркозу, Нік та Даша все одно не йняли віри, що це з ними відбувається насправді — знову разом та ще й у такому комфорті! А найбільшим подарунком на відкриття новенького лев’ячого павільйону стала... пара тигрів! Точніше – тигренят, подарованих нашому звіринцю колегами з Києва. Тайран та Аїда, які є братом і сестрою, вже потроху звикають до Волині. Годують їх один раз на день — увечері. Раціон кожного смугастика щодня складається або з двох тушок кролика, або з чотирьох кілограмів телятини. М’ясо неодмінно має бути цільним шматком і на кістці — аби малеча, роздираючи «здобич», тренувала м’язи шиї. Щоправда, час від часу звірам, за рекомендацією ветеринарів, влаштовують «голодні» дні. Адже в природі тигр чи лев не щодня можуть поласувати м’ясцем, тож перегодовування в умовах неволі цим кішкам теж ні до чого.
ВІДРО РИБИ ДЛЯ ЗЕМЛЯКА-ПЕЛІКАНА Історія появи торік у Луцькому зоопарку рожевого пелікана облетіла чи не всю Україну. Спочатку дзвінку до звіринця із села Коршів тут не повірили. Адже на іншому кінці дроту стверджували щось несусвітнє: мовляв, просто з рідного травневого волинського неба на голови спантеличених селян... упав пелікан! Як зізнається директор Людмила Денисенко, остаточно повірила в цю історію, тільки прибувши на місце події, та й то після того, як селянин відчинив двері свого гаража... Адже звідти справді вийшов, чи то пак — витупцював, характерною клишоногою ходою справжнісінький рожевий пелікан! Щоправда, був він тоді сірим і добряче виснаженим. Адже пернатому забракло сил повернутися на південь України з вирію, через що, власне, він і зробив вимушену посадку на гостинній волинській землі. До речі, екзотичний птах виявився неабияким гурманом. Окрім риби, Коржик (названий за співзвучністю на честь славного села Коршева) не їсть нічого. Щодня подавай йому два кілограми бичків чи мойви! Проте найбільшим делікатесом для Коржика є... волинські карасі. До речі, земляки-коршівці свого легендарного пернатого земляка не забувають. Регулярно провідують його цілими делегаціями. Неодмінно прихопивши гостинця – відерце тих самих карасиків. Між іншим, в зоопарку ще не з’ясували – «хлопчиком» чи «дівчинкою» є пелікан Коржик. Делікатна ситуація має прояснитися наступного року, тоді й візьмуться за створення міцної пеліканячої сім’ї з кількох особин. Тим часом Людмила Денисенко жартує: — Дуже хотіла пелікана — Господь почув і прямісінько з неба послав нам його. Мріяла про тигрів — нам подарували тигрів. Збагнувши, що мрії здійснюються, тепер ретельно визначаюся з наступним бажанням.
БУРІ ВЕДМЕДІ, ЗЕЛЕНІ МАВПИ ТА СУМНА ПІСНЯ КОХАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЛАНІ Неабияк пощастило і луцьким бурим ведмедям. Раніше кожен із шести клишоногих мав «кімнату» площею 30 квадратів, що вписувалося в українські норми утримання цих тварин, але гостро суперечило традиціям європейських звіринців. Нині ж кожен ведмідь має окремий сучасний барліг. А головне — кожен з них має право на почергове вигулювання в одному з двох просторих павільйонів. Площа кожного з них — сотні квадратних метрів. Тут можна і в басейні скупатися, і на відвідувачів через скло подивитися. Щоправда, клишоногі вже до того дещо збайдужіли. Адже ще з жовтня почали мостити свої барлоги, аби незабаром поринути у зимовий сон. А ось ми вже у вольєрі з колоритними новоселами Луцького зоопарку — парою трирічних зелених мартишок. Імен їм ще не придумали, проте хвостаті тим не переймаються і відразу лізуть до нас «знайомитися». Скажімо, самцю відразу впала в око камера нашого фотокореспондента Олександра Дурманенка. Трохи попозувавши перед об’єктивом, мавписько й собі спробувало натиснути кілька кнопок на апараті. До речі, на відміну від уже згадуваних червоних мавп, зеленим неабияк припали до смаку грецькі горіхи. А ось із помешканням зеленим мартишкам пощастило менше, ніж червоним. Їх поселили в старому вольєрі. Проте вже найближчим часом планують трохи його модернізувати. Скажімо, замінити оглядові грати на скло. Найбільшим порушником тиші в Луцькому зоопарку нині є самець європейської лані на прізвисько Масік. У нього саме період гону, тож майже щохвилини Масік видає характерні гортанні звуки, чимось схожі на дуже гучне рохкання. Щоправда, привабити самицю йому все одно не вдасться. Адже обох тутешніх самочок ще до реконструкції загризли вночі бродячі пси, які проникли у вольєр через діряву огорожу. Лише Масік зміг відбитися своїми розкішними рогами. — Чи маєте якусь амбітну мету — скажімо, оселити слона, жирафа чи якусь іншу, небачену в нашому зоопарку тварину? — цікавлюся в пані Людмили Денисенко. — Великих тварин — носорога, бегемота, слона — дуже важко утримувати. Через один вид ми можемо втратити десять. Адже наша територія є обмеженою. Якщо на початку своєї діяльності на посаді директора я хотіла щось привозити і привозити в зоопарк (з 2012 року, коли пані Денисенко очолила Луцький зоопарк, кількість видів тварин у ньому зросла з 46 до 68 — Авт.), то зараз я хочу всім наявним тваринам створити гарні умови. А вже потім привозити нові види.
ДРУЖЕ БАРАНЕ, ДАЙ Я ТЕБЕ ПОЦІЛУЮ… Є серед тварин у Луцькому зоопарку й такі, які хоча й не мають статусу офіційних «експонатів», проте добре відомі працівникам та відвідувачам. Скажімо, шотландська вівчарка (або ж колі) на кличку Дора. Вже впродовж восьми років вона щодня ходить з директоркою на роботу. У звіринці Дора гуляє територією і стежить за порядком. Щодня прилітає сюди попоїсти велетенський крук, а також прибігають із парку білочки. Є в зоопарку й кілька тварин, які не надто асоціюються з дикою природою. Скажімо, табун домашніх гусей та з десяток кроликів різних порід. За словами Людмили Денисенко, ці тварини також виконують важливу функцію, особливо для розвитку малюків в умовах міста. — Маленька дитина тягнеться до маленької тварини — вона не бачить у ній небезпеки, бо знає, що кролик її не вкусить. Нарве травички, візьме листочок — погодує. Таке подобається і кроликам, і дітям. Натомість у деяких дорослих любов до тварин іноді набуває несподіваних форм, ділиться враженнями охоронник зоопарку Сергій Барановський. Чоловік щогодини обходить усю територію, найбільшу увагу звертаючи навіть не на тварин, а на відвідувачів – насамперед з ознаками навіть легкого алкогольного сп’яніння. Бо такі можуть полізти і цілуватися з тваринами: — З бараном — то хай цілується. То ще нормально. А як до хижака полізе… Тож за такими мусиш пильнувати.
ПРЯМА МОВА* Микола РОМАНЮК, луцький міський голова: Нещодавно у Луцькому зоопарку завершено першу чергу заходів із реалізації програми модернізації зоопарків у містах Замості та Луцьку і створення рекреаційної зони у місті Жешуві. Загальний бюджет заходів для Луцька становив 1 млн 528 тис. євро. У рамках другої черги реконструкції передбачено замінити на нові 13 вольєрів, поставити скульптури тварин у натуральну величину, які дадуть змогу особам із вадами зору зрозуміти на дотик, як виглядають тварини, встановити огорожу навколо ставків для безпеки відвідувачів, додаткові лавки, столики, урни для сміття, гойдалки для дітей. Потрібно також придбати трактор, газонокосарки та інший інвентар. У місті та на всіх в’їздах до Луцька будуть встановлені вказівники про розміщення зоопарку. У ньому, до речі, для зручності відвідувачів уже працює Wi-Fi.
На фото: Людмила Денисенко у роздумах: «Мрія про пелікана здійснилася, про тигрів — теж. Про що ще помріяти?»
