«ТО ВІН ТАК ГОЛОСНО СПІВАЄ В РИМІ, ЩО АЖ СЮДИ ЧУТИ?»

Відомого в Європі співака міжвоєнних часів Павла Прокопєні (на фото) радянські, польські та українські енциклопедії не згадують...

Влодзімєж КОПЕР–КОПЕРКЕВИЧ, Огоновіче, Польща


«Сьогодні знову на Поліссі сходить зірка, яка своїм світлом золотить славу нової Польщі. Нею є дитина з села Запілля, гміни Рожани, повіту Косівського», — так писала «Gazeta Poleska» у 1934 році про Павла Прокопєні. При народженні його називали Павло Прокоп, але із здобуттям популярності змінив прізвище на польський манер.
Народився він 18 серпня 1910 року в селі Запілля (нині Брестська область, Білорусь), а помер уночі з 9 на 10 листопада 1976 року в Нью–Йорку. Павло був позашлюбним сином бідної поліщучки. Увагу на його чудовий голос звернув священик під час шкільних занять, а пізніше — поліцай. У дорослому віці мав прекрасний баритон.
У дитинстві Павло зазнав чимало лиха. Для заробітку носив валізки торгівцям-євреям із залізничного вокзалу в місто. Пізніше розносив кореспонденцію у відділку поліції. У молодості завдяки стипендії князя Антонія Радзивілла Павло навчався у Мілані та Римі. Пізніше виступав в Італії та Австрії. У 1936 році повернувся на батьківщину, де виступав у королівському замку Вавель у Кракові для 12 тисяч слухачів. Прокопєні брав участь у понад 250 концертах, зокрема й благодійних.
Треба виділити дві риси характеру артиста. Павло був дуже релігійний. У петлиці він завжди носив мініатюрні іконки Божої Матері Ченстоховської або Божої Матері Остробрамської. Крім того, сучасники Прокопєні відзначають особливу любов Павла до матері. Це визнають навіть його критики. Мовляв, перед кожним виходом на сцену він відкривав ладанку, де були фотографії халупи під стріхою ліворуч, матусі посередині та нововідбудованого дому праворуч і тричі їх цілував. Міжвоєнні газети змальовують таку сценку. Якось матір Павла покликали на плебанію, аби вона почула, як співає її син. Треба сказати, що жінка ще не чула радіо. Старенька здивовано запитала: «То він так голосно співає в Римі, що аж сюди чути?»
Наприкінці 1938 року поїхав у турне балканськими країнами. З початком Другої світової війни через Румунію повернувся у Польщу і добровольцем пішов у військо. Після вересневої кампанії потрапив у Львів, а після початку німецько–совєцької війни — у Куйбишев, де вступає у 2–й корпус армії генерала Андерса. Як солдат Окремої бригади карпатських стрільців брав участь у битвах біля Тобрук в Лівії і Монте–Кассіно в Італії. Давав концерти для солдатів у Лівії, Ірані, Палестині та Італії. Павло Прокопєні відомий як виконавець пісні «Червоні маки на Монте-Кассіно».
Після війни жив і виступав у США. Давав також концерти у Бразилії, Аргентині, Уругваї, Франції. На Заході Прокопєні отримував не лише позитивні відгуки. Чимало людей, які зневажали його за нешляхетне походження, тотально критикували його творчість і поведінку, зокрема за те, що ходить у військовому мундирі, обвішаному відзнаками. Хоча такі закиди несправедливі, бо всі нагороди артистом були заслужені.
Помер Прокопєні у Нью–Йорку. На похорони з’їхалося чимало поляків. Співак був похований у мундирі польського поручика з усіма нагородами. Багато солдатів армії генерала Андерса, які повернулися на батьківщину, згадують поручика Прокопєні, бо він відвідував війська з ансамблем Війська польського польських збройних сил на Заході.
Розповідаючи про Прокопєні, згадую свого двоюрідного брата Конрада Коперкевича, якого у серпні 1939–го мобілізували в армію. Пізніше він також опинився в СРСР і воював в армії генерала Андерса. Загинув Конрад у Бейроуті у 1944 році. У мандрівках Поліссям та Волинню зустрічав колишніх солдатів польських збройних сил на Заході, які не раз слухали спів Прокопєшки (так співака називали його близькі).