Завдяки обміну в Луцькому зоопарку побільшало пеліканів...
Завдяки обміну в Луцькому зоопарку побільшало пеліканів
У легендарного волинського пелікана Коржика з’явилися друзі. Самця та самичку рожевого пелікана лучани виміняли в Одеському зоопарку на трійко молодих чорних лебедів. Коржик, який живе у Луцькому звіринці вже понад півтора року, радо зустрів прибульців із півдня. Він потроху привчає їх до своєї улюбленої страви — карасиків із місцевих ставків. А також навчає особливостей волинського діалекту пеліканячої мови
Сергій ХОМІНСЬКИЙ
Коржик, нагадаємо, з’явився у Луцькому зоопарку в травні 2014 року. Птахові, який повертався з вирію на південь України, забракло сил — і він змушений був «приземлитися» в одному з сіл неподалік Луцька. Завдяки уважності та відповідальності тамтешніх жителів екзотичного прибульця відразу вдалося ідентифікувати як пелікана і доправити в зоопарк. Коржику жилося в Луцьку, вважай, як у Бога за пазухою. Просторий вольєр із вкопаною в землю чавунною ванною, увага та любов доглядачів і відвідувачів, а головне — щоденний раціон із двох кілограмів риби. Бракувало птаху лиш одного — вишуканого пеліканячого товариства… Аж ось з’явилися і вони — друзяки-пелікани із самісінької Одеси! — Ми не стали чекати, що нам ще будуть падати пелікани з неба — і вирішили обміняти їх на потомство чорних лебедів, якому вже стало затісно на нашому ставку, — розповідає директорка Луцького зоопарку Людмила Денисенко. Рожевий пелікан — птах компанійський. Тож Коржик та двійко одеситів відразу порозумілися. Щоправда, прибульці більше звикли до морської риби. Проте Коржик відразу взявся по-пеліканячому пояснювати новим товаришам: мойва та бички — ніщо у порівнянні зі справжнім смаком тутешніх карасиків. — Таки так, волинські карасі — це сила, — визнали зрештою гурмани з півдня України. На радість відвідувачам дзьобате птаство ховається до свого будиночка з обігрівом тільки на ніч. Натомість упродовж дня демонструє себе охочим у всій красі. А подивитися таки є на що! Пелікани з Одеси, до речі, на вигляд навіть трохи ефектніші за Косю (так працівники зоопарку пестливо називають Коржика), адже їм уже по чотири роки, тоді як «нашому» — тільки два. А яскравість забарвлення, зокрема приголомшливий рожевий відтінок, у пеліканів з’являється, як пояснюють фахівці, не відразу. Як і такий собі «оселедець» на голові — колоритний чубчик із кількох тоненьких пір’їн.
До речі Пелікана можна побачити не лише в дикій природі чи в зоопарку, а й… на старовинних іконах! Як виявляється, це надзвичайно красива алегорія Ісуса Христа. За легендою, під час посухи пелікан розриває дзьобом груди й рятує власною кров’ю своїх пташенят. Цікаво, що сюжет цей поширився як у православній, так і в католицькій традиціях. Зокрема, він був присутній на іконостасі Успенського собору Києво–Печерської лаври (однієї з найбільших святинь православ’я, зруйнованої в часи Другої світової і відродженої у наш час).
На фото: У товаристві побратимів із півдня волинський птах точно не сумуватиме.
