«ВІДДАМ У ДОБРІ РУКИ…ШЕФЛЕРУ»

Тим, що «добрих рук» частенько шукають для котиків і собачок із незапланованого приплоду, нині нікого не здивуєш. Та подібна проблема іноді виникає і з кімнатними вазонами

Валентина ШТИНЬКО

Оточена турботою господарів, рослина, буває, виростає до величезних розмірів і починає займати надто багато життєвого простору. Частенько це відбувається через те, що ми не звикли формувати крону шляхом елементарного обрізування. Не раз, коли давала пораду компактніше сформувати, скажімо, гібіскус (китайську троянду), у відповідь чула: «Шкода…» А рослині від обрізування верхівки і зайвих слабеньких гілок було б лише краще, вона б кущилася й цвіла рясніше. Втім, не всім домашнім мешканцям така порада підходить. Не вийде сформувати крону шляхом обрізування в араукарії, деяких видів пальм, папоротей (нефролепіс), монстер… Ось тоді й починаються пошуки «добрих рук», які я несподівано виявила у… Локачинській районній бібліотеці.
І раніше, буваючи у її світлих і затишних залах під час різноманітних презентацій, вечорів пам’яті, зауважувала, як багато тут і традиційних, і рідкісних, екзотичних вазонів. Усі вони мають гарний, доглянутий вигляд. Особливо вабила око велетенська шефлера — справжня окраса читального залу. Тож і вирішила на цей раз поговорити із Людмилою Мариняк, директором Локачинської централізованої бібліотечної системи, не лише про справи книгозбірні, а, власне, про її зелених мешканців, які створюють для відвідувачів затишок і гарний настрій.
— У бібліотеці директором я вже 27 років, — усміхається Людмила Григорівна. — Нам багато років на літературу не виділяють коштів, а озеленення залів — то цілком ініціатива і добра воля наших співробітників. Усі вони небайдужі до краси і квітів, багато з яких принесли з дому. А ще нам дарують вазони, скажімо, на День бібліотекаря. Знаєте, я й сама, коли випадає нагода, намагаюся дарувати друзям не зрізані квіти, а ті, які ростуть у горщиках. Зрізані — то радість на кілька днів, а потім доводиться викидати. А подарований вазон іноді стає початком нового захоплення чи нової колекції. Так у мене сталося з орхідеями.
На запитання, чи знає Людмила Григорівна, скільки зараз вазонів у директорському кабінеті, відповідає впевнено — 12. А ось у сусідньому дівчата беруться рахувати й доповідають: тридцять. Не менше, мабуть, і в читальному залі, і на абонементі. Бібліотекар абонементу Лариса Володимирівна Пекарська зізнається, що серед бегоній, каланхое, різдвяників, пеларгоній, китайських троянд та інших зелених мешканців її книжкового царства із назвою «абонемент», є й такі, назв яких вона не знає. Тож доглядає «за інтуїцією»: не залити, не пересушити, підживити, якщо рослині некомфортно — переставити на інше місце…
І хвалиться несподіваним «екзотом»: на північно–західному підвіконні у горщику цілком затишно почуває себе «сеньйор помідор». На верхівці вже дозріває плід завбільшки з куряче яйце, нижче — зав’язь із цвітом, хоч на календарі — зима.
— Десь випадково насіявся у вазоні, — пояснює Лариса Володимирівна походження кімнатного помідора. Стало мені його шкода, пересадила в окремий горщик, здається ще в серпні, тепер ось експериментую, що за сорт — не знаю.
А ось про походження велетенської красуні–шефлери розповіла вже Людмила Григорівна. Через дорогу від бібліотеки знаходиться приміщення відділення поштового зв’язку. Його працівниця Ольга Ярославівна Савицька й попросила прихистити її шефлеру, яку вирощувала вдома понад два десятки літ. Забирати її на пошту не наважилася, оскільки температурний режим узимку там не дуже сприятливий. Ось уже кілька років шефлера непогано почуває себе у бібліотеці. Щоправда, минулої зими, коли опалення відключили трохи раніше, довелося похвилюватися: шефлера посмутніла й «опустила вуха». Але весняне сонечко зробило свою добру справу — і рослина переборола температурний стрес. А ще, підозрюю, їй допомогли це зробити закохані у квіти співробітники бібліотеки, такі, як методист Мелітина Євгенівна Поліщук.
Шефлера, до речі, не єдиний вазон, відданий у добрі руки бібліотекарів. У такий спосіб сюди потрапив і велетенський гібіскус, й інші рослини. За походженням деяких можна вивчати географію: ось цей — зі Львівщини, а цей сестра із Рівного привезла…
Довелося мені побачити тут і вазон із дивовижним барвистим листям, якого досі ніде не зустрічала — ні в каталогах, ні в численних відрядженнях до квітникарів–любителів. Двічі просила відросточок, і двічі він не приживався, хоч укорінювала по–різному: й у воді, й одразу в ґрунті. Отже, не все так просто у квітковій справі. Коли б знала назву рослини, могла б зібрати інформацію про особливості її вирощування. А шлях проб і помилок, на жаль, не завжди є успішним.
А ось спостереження Людмили Григорівни Мариняк видалися нам цікавими. Розповідає, що відколи поставила два вазони біля мікрохвильовки, рости вони почали просто на очах. Отож, завдання нашим читачам — перевірити: чи й справді випромінювання мікрохвильової духовки, яке вважається шкідливим для людини, позитивно впливає на рослини. Для цього варто лишень поставити біля електроприладу один із вазонів і якийсь час поспостерігати за його розвитком, не змінюючи при цьому інших параметрів догляду. Про результати напишіть до «Квіткової підкови».

На фото: Людмилі Мариняк, Мелітині Поліщук та Ларисі Пекарській затишно у товаристві їх зелених вихованців.