ХАТА З АНГЕЛОМ

Мотря робила ангели із соломи. З крильцями-листочками, мініатюрними німбами, у довгих сукеночках. Інколи крильця були їжакуваті, а сукеночки помережані соломинками. Це були незвичайні ангели

Ольга ЧОРНА

Усі знали: просити ангелика в Мотрі — марна справа. Вона сама знала, кому їх дарувати. Вірили: Мотрині ангели приносять щастя.
А ще Мотря мала великий садок, де росли смачнючі яблука. Обдаровувала ними всіх, хто приходив на подвір’я.
Жила Мотря самотиною: чоловік не повернувся з війни, донька «згоріла» від кору.
Мала гарну вроду. Тож, коли овдовіла, молодиці пильнували за своїми чоловіками. Не один на Мотрю оком кидав. Тільки ці погляди не торкалися її серця. Була переконана: якщо судилося втратити двох найдорожчих людей — значить, так на житті написано.
Якось Мотрі приснився дивний сон: покійна доня у довгій білій льолі поклала в її долоні солом’яного ангелика. І мовила: «На щастя». Коли прокинулась, у хаті наче витав ледь відчутний запах ладану і чиясь присутність. А долоні були гарячими.
Мотря розповіла сон кумі. А та рознесла по всьому містечку.
Мотря ніколи не «плела» ангелів. Дивувалася, як легко почало їй це вдаватися. Відтоді й нарекли Мотрину оселю «хатою з ангелом».
Бувало, біжать дітлахи, а вона гукає:
— Йди–но сюди, манюня. Щось тобі дам.
І виносить із хати солом’яного ангелика.
— Тримай своє щастя, — каже. — Не загуби.
Мотря всіх дітей кликала «манюнями». Навіть уже старших. Її ангелики діставалися дітям із бідних родин, вдовам. Казали, солом’яні вироби справді приносили удачу, привертали долю. А ще подейкували, що в Мотриному садку бачили білу постать, схожу на ангела. Хтозна, правда це чи ні. Коли ж хтось заводив із Мотрею про це мову, вона лише таємниче посміхалася.
Мотря довго працювала прибиральницею в музичній школі. Любила слухати дитячий спів. Відвідувала майже всі концерти. Завжди сідала в останньому ряду. Коли діти співали, Мотря плакала. Уявляла свою доню серед хлопчиків і дівчаток. «Можливо, і в неї був би гарний голосок», — зітхала подумки.
Для дітей Мотря Карпівна була не просто тіткою зі шваброю. Вони знали про її дивних ангеликів. Також дітлахам подобалося, що вона приходила на їхні концерти і хвалила за гарні виступи.
На роботу Мотря ходила в костюмі, гарно викладала припорошену сивиною косу. Її стигла врода з вічним смутком у карих очах видавалась такою ж дивною, як і солом’яні ангели.
Томка–баяністка, так у школі «охрестили» Тамілу Іванівну, була з Мотрею в контрах. Партійна активістка і затята атеїстка, почувши про Мотрині ангели, претензійно запитувала в директора, як може «елемент із релігійними заморочками» працювати з дітьми. Директор, який також недолюблював приїжджу викладачку, відповідав:
— Мотря Карпівна працює зі шваброю, а не з дітьми.
— Вона справді робить ангелів? — не вгавала баяністка. — Ось на моїй родіні…
— Я не бачив, що вона робить. А ви плітки збираєте? У нашому містечку багато чого можна почути…
Директор знав про ангелів. Колись і в його дитячу долоньку Мотря поклала ангелика…
…Мотря заповіла обійстя доньці двоюрідної сестри. Просила берегти садок і не шкодувати людям яблук. Коли померла, нові господарі розвалили стару хату і взялися за будову. Майже всі яблуні пішли під сокиру. Пересварилися із сусідами, що ті начебто крали дошки…
Будинок виріс швидко. Але добра в ньому не було. То господар із драбини впав і ребра поламав. То господиня ледь хату не спалила, коли на оказію наїдки готувала. А ще, перешіптувалися люди, начебто чули ночами, як хтось схлипував на обійсті. Казали: певно, душа Мотрина ридає.
Невдовзі будинок вирішили продати. Проте покупці не поспішали. Хтось дивився на хату з острахом, наслухавшись всякого–різного. Когось не влаштовувала ціна. А містечком поповзли чутки: Мотря «не пускає».
Напровесні навідалися покупці — не з тутешніх. Чоловік, дружина і дівчинка–дошкільня. Сусіди проводили цікавими поглядами незнайомців. Було невтямки, чому батько несе доньку від автівки на руках.
Продавці розхвалювали господарку. І до автобусної зупинки недалеко, і вуличка тиха, і до лісу рукою подати.
— Сонечко, тобі тут подобається? — запитали батьки.
Дівчатко ствердно кивнуло головою.
На ціні зійшлися. Мотрині родичі почали пакувати речі. І невдовзі в оселі з’явилися нові господарі — родина Гречанюків.
Тепер сусіди зрозуміли, чому чоловік ніс малу на руках: вона була в інвалідному візку. Дівчинку звали Соня. Мати доглядала за донькою. Батько опікувався родинним бізнесом. Соня травмувалася в аварії, в яку потрапили чоловікові батьки. В обласному центрі сім’я мала квартиру. За порадою лікарів вирішили придбати будинок у невеличкому затишному містечку з гарною природою й екологією. Задля доньки. Житимуть тут із весни до осені, поки погідно.
Навесні господарі на місці вирубаних дерев посадили молоді щепки. Ще й із сусідами поділилися новими сортами.
— А я ходила. Разом із ангеликом. Він узяв мене за руку і ми пішли, — одного ранку розповіла Соня свій сон.
Дівчинка не раз бачила схожі сни. Батьки гадали — фантазує. А потім Соня почала свої сни малювати. Мама показала доньчину творчість подрузі–психологу. Та, поспілкувавшись із малою, підтвердила:
— Соня справді малює те, що бачить у снах.
На Сонин день народження запросили сусідських дітей. Принесли іменинниці подарунки, а вона їм спрезентувала свої малюнки й розповіла про сни.
— Треба ж таке, — дивувалися сусіди, — Мотря ангелів робила, а Соня їх малює. Гарні люди поселилися на обійсті, яблунь насадили. І ангели в хату повернулися.
Недільного дня завітала до Гречанюків літня сусідка — баба Катя.
— Тетянко, — звернулася до Сониної матері, — я хотіла б вам щось розповісти. Колись тут жила Мотря. Вона робила із соломи ангелів. Усі вірили, що вони приносять щастя. Вона знала, кому ангелики найбільше потрібні. Якось і мені дістався ангелик. Я зберегла його. А тепер, гадаю, він потрібний вашій доні. Не думайте, що я вижила з розуму і щось таке плету… Ми багато чого не знаємо і не розуміємо в цьому світі. Я пережила немало всього. Може, й справді Мотрин ангел ставав у помочі.
Сусідка поклала дівчинці у долоньки солом’яного ангелика. Після цього Соня не раз просила бабу Катю розповісти про Мотрю. Слухала, наче казку…
…Минув час. Соня заново вчилася ходити. І готувалася до своєї першої виставки малюнків «Мої ангели». Лише одна картина відрізнялася від інших. На ній — жінка з добрими й трохи сумними очима і довгою косою, з рук якої злітав солом’яний ангелик.