КОРОЛЕВА-КРАНІВНИЦЯ: «КОЛИ Я ВПЕРШЕ ПІДНІМАЛАСЯ В КАБІНУ, У МЕНЕ ТРУСИЛИСЯ НОГИ»

Наймолодша в історії Любомльського державного лісгоспу кранівниця 20-річна Ельміра Алтаєва (на фото) приїхала на Волинь із Донбасу, одразу знайшла тут роботу і стала зіркою телешоу «Говорить Україна»

Тамара ТРОФИМЧУК

СПОЧАТКУ — РОБОТА, ПОТІМ — ІНТЕРВ’Ю
У першу чергу хочу зізнатися читачам, що боюся висоти. Усе, що з нею пов’язане, мене страшенно лякає. Тож перед тими, хто стрибає з парашутом, піднімає вантажі чи встановлює рекламу на багатоповерхівках, я готова зняти капелюха. Ельміру Алтаєву, ще не бачивши, теж наперед заповажала. Але хотілося уявити, як виглядає та відважна східнячка-кранівниця? Мабуть, висока, кремезна...
Розвіяти інтригу вдалося не одразу. Коли ми з фотокореспондентом приїхали у лісгосп, Еля ще працювала. До кінця зміни залишилося трохи часу, але завершити роботу дівчина не погодилася. Поки збігали останні півгодини, я розмовляла про кранівницю з працівниками Любомльського лісгоспу. Точніше намагалася витягнути з них інформацію по слову. Бо на загал вони виявилися людьми заклопотаними і дуже серйозними.
– Раніше хто на цьому крані працював? – перекрикуючи виробничий шум, запитую у чоловіка, який проходить поруч.
– Одні мужики, – відповідає на ходу, але категорично відмовляється себе назвати. – Я тут уже 36 років, і це тільки друга дівчина на крані. Перша жінка працювала, але звільнилася. Еля молодець. Получається в неї. Між іншим, у лісгоспі її батько теж робить. От він якраз у вагон колоди складає.
– І як вона там витримує? Я тільки погляну на висоту і стає моторошно.
Ну, це вже хто на що вчився, – кидає співрозмовник і повертається до своїх справ.

ДАМА СЕРЦЯ ЄВГЕНА ТОЛОЧНОГО ПРАЦЮЄ ПОРУЧ ІЗ ПТАХАМИ
На кранівницю Еля вчилася три роки в Маріуполі. Після 9-го класу вступала до медучилища, та недобрала балів. Мусила повертатися у школу, проте була там недовго. У класі виник конфлікт, після якого поставила маму перед фактом: «Я вчитися тут не буду»... Щоб врятувати ситуацію, протягом тижня було знайдене згадане училище.
До чоловічих спеціальностей дівчатам на Сході не звикати. Для тамтешніх жителів вони не дивина, а швидше норма. Одна з сестер Елі, наприклад, заробляє на життя тим, що кладе плитку. Подруги працюють електриками, сантехніками. Що роблять хлопці? Важко сказати. Так чи інакше, але фах кранівниці став Елі у пригоді після переїзду на Волинь. Роботу знайшла без проблем. А запросила Алтаєвих у Любомльський район місцевий волонтер Тетяна Курсик. Члени християнської волонтерської організації, які возили в АТО допомогу солдатам, покликали багатодітну сім’ю на Захід, від біди-війни подалі.
... Тим часом перша зміна у лісгоспі закінчилася. Еля нарешті вийшла зі своєї кабіни, і мої попередні уявлення про неї як про «дівчину з веслом» розбилися вщент. Кранівниця виглядала юною, наче школярка. Легко спустилася сходами, привіталася (щосили намагалася говорити українською, і це було приємно чути). Карі очі, чорні брови, на щоках ямочки. Не працівниця, а справжнє сонечко! На фоні колод, вагонів, причепів її сяючий вигляд навіював спогад про Надію Румянцеву зі знаменитого фільму «Королева бензоколонки».
Через кілька секунд стало зрозуміло, що думка про телеекран прийшла не випадково. Еля хай і не Румянцева, але теж має досвід зйомок, щоправда на телебаченні. Вже на Волині дівчину запросили у ток-шоу «Говорить Україна»! Телеканал Рината Ахметова шукав даму серця для Євгена Толочного з групи «Скрябін». Боротися за прихильність музиканта за сценарієм мали чотири красуні. Одна з них — наша героїня.
– Ми там брали участь у різних конкурсах, змаганнях... Треба було Жені сподобатися. Хто переміг? Та я! – сміється Еля. – Що було далі? Нічого. Жодних призів-подарунків. Просто перемогла і все. Отримала моральне задоволення.
– Ні, там не треба на кнопки натискати, – веде далі зіркова співрозмовниця, розповідаючи, чи важко керувати краном. – У кабіні тільки три важелі. Один відповідає за переїзд кабіни. Другий – за опускання гака вверх-вниз. Третій — за переїзд самого крана. Коли я приїхала в лісгосп влаштовуватися на роботу і піднімалася на кран, у мене трусилися ноги. Спускатися теж дуже боялася. Але якось себе переборола.
Ельміра запевняє, що їй подобається в Західній Україні. Робота у лісгоспі також до душі. Життя ускладнює лише одна проблема — дуже ранні підйоми. Щоб бути на роботі о шостій ранку, їй та батькові вставати треба о четвертій! А потім кілька кілометрів йти пішки до залізничної станції, звідти дизелем їхати у Любомль. Такий графік мають через тиждень, коли випадає перша зміна. Зрозуміло, з цим треба щось робити, тому сім’я шукає житло поближче до Любомля. А Ельміра на запитання, як проводить вільний час, усміхнено відповідає: «Переважно сплю!»

Фото Олександра ФІЛЮКА.