ВЕСЕЛИЙ СОЛДАТ ТЯПА І НА ФРОНТІ ВОЮЄ, І ДУШІ ЛІКУЄ

Протягом свого життя 35-річний Тарас Обоїста не раз приміряв різні соціальні ролі: професію вчителя змінив на статус підприємця, потім одягнув яскраву перуку і взяв ім’я Тяпа. Згодом усе це добровільно поміняв на військове обмундирування. У нього немає спеціальної режисерської чи акторської освіти, в армію взяли діловодом, на полігоні вчили на розвідника, а на службі сам навчає солдатів впроваджувати систему автоматизації ведення бою «Кропива». Та навіть перебуваючи у зоні АТО, він не розлучається із носиком клоуна , який тримає у кишені – про всяк випадок. А у вільні хвилини він іде до мешканців Донбасу, щоб подарувати їм хоч трохи радості

Мирослава КОЗЮПА


У військовому спорядженні і з червоним накладним носом він, щоб розвінчати міф про українських «карателів», вирушає у сім’ї, які вже два роки в очікуванні обстрілів не знають, кому вірити і кого боятися.
– Але коли я в образі клоуна приходжу до їхніх дітей, ставлення до українських солдатів відразу покращується. Нещодавно одна вихователька в дитячому садку попросила: «Прийдіть до наших дітей на свято. Тільки без камуфляжу». Я відповів, що можу прийти лише у формі. Саме для того, щоб діти не боялися військових, – розповідає Тарас Обоїста.
Друзі передають йому в частину повітряні кульки, з яких він робить різноманітні веселі фігурки і дарує дітворі з прифронтової зони. Тож місцева малеча знає і любить веселого солдата Тяпу, який став для них справжнім другом.
У зону АТО йому пишуть і діти з Рівного, з якими він познайомився в дитячих будинках та лікарнях. Листи адресують «улюбленому клоуну Тяпі».
– Мені приємно читати їх, – каже доброволець. – Ось, наприклад, написав 15-річний хлопчик: «Тяпа, я знаю, що ти на війні, тому не приходиш до нас. Будь ласка, повертайся скоріше. Ти класний».
А маленьких друзів у нього чимало, і не тільки в Рівному, але й по всій Україні.
Декілька років тому у вільний час Тарас Обоїста підробляв організатором весіль і свят. Але згодом зрозумів: хочеться не просто виступати, а бути корисним, допомагати людям. У соцмережі натрапив на статтю про лікарняного клоуна Костю Сєдова з Москви і поїхав до нього на семінар. Тоді, у 2012-му, на курсах Тарас був єдиним українцем.
– Я розумів, що лікарняний клоун — це не просто артист. Працювати з дітьми, які хворіють важкими недугами і фактично живуть у лікарнях, непросто. Зате такі клоуни допомагають дітям відволікатися, не падати духом. Після повернення додому разом із товаришем у яскравих костюмах почали відвідувати дитячі будинки і лікарні: Тяпа робив уколи подушкам, веселив малечу, підбадьорював батьків. Тож його часто називали Доктор клоун.
– Для таких діток поява артиста-сміхуна – справжня казка, – згадує Тарас. – Бачачи змарнілих дітей без волосся, боявся якось не так пожартувати, чимось їх образити. Не знав, що говорити. Але потім зрозумів: їм не потрібне співчуття. Вони, навпаки, хочуть жити так само, як жили до хвороби — радіти дрібницям, веселитися. І я став поводитися з ними так, як зі здоровими дітьми. Ніколи не сприймаю їх недужими. Для мене це діти, які тимчасово перебувають у важкій життєвій ситуації. А я для них — смішний клоун Тяпа, добрий друг або ... пацієнт. У дітей, які багато часу проводять у медустанові, забавки інші: вони лікують своїх лялькових героїв, ставлять крапельниці, роблять уколи іграшковими шприцами, – розповідає військовослужбовець.
І хоч справа була неприбутковою, захопився нею неймовірно, знайшов однодумців серед рівненчан, а за деякий час досвідом почали цікавитися активісти з інших областей і навіть зі столиці. Тож організував у рідному місті школу лікарняних клоунів. Волонтерам із Києва, Черкас, Дніпропетровська, Харкова, Миколаєва пояснював, що лікарняна клоунада — особливий жанр психологічної підготовки, завдання таких артистів — зробити так, щоб знесилені від важкої хвороби і лікування діти хоча б посміхнулися у відповідь на їхній жарт.
– Я часто порівнюю службу в армії з роботою лікарняного клоуна. Дуже придалися навички, отримані під час роботи артистом-веселуном. Прийшовши у лікарню, відчуваєш себе відповідальним за кожну дитину. Так і тут – потрібно швидко, але ретельно зважувати кожну свою дію. А ще вміти імпровізувати, працювати з напарником. Ну і, звичайно, в армії бувають ситуації, в яких рятує тільки гумор. Коли доводиться дуже важко, хлопці просять: «Одягни-но свій клоунський ніс». Одягаю. І стає веселіше. У мене і позивний такий – «Клоун», – розповідає Тарас Обоїста.
В армії рівнянин командує відділенням 40-ї артбригади. Прикривав під Маріуполем бійців по фронту від Широкиного до Волновахи. А проект із модернізації артилерії, яку запроваджують в армії завдяки волонтерам, вважає найцікавішим, що трапилося з ним у війську. Солдати кажуть, що він хороший командир – не боїться начальства, відстоює інтереси своїх бійців, але надзвичайно строгий із тими, хто провинився. Після демобілізації планує зайнятися психологічною допомогою військовим, які готові героїчно боротися з ворогом, однак важко виходять зі стану стресу і часто замикаються у собі, перестають спілкуватися з оточуючими...
На початку лютого рівненський боєць Тарас Обоїста підірвався на розтяжці. Він повідомив, що у нього вийняли чотири осколки, які засіли в м’яких тканинах руки і ноги. Але з ним усе гаразд – важливі органи не пошкоджені. Тож просить у земляків фінансової підтримки на високопрохідний «клоуномобіль», щоб «мої братики на передку мали більше шансів виконати завдання і повернутись неушкодженими додому», – написав Тарас на своїй сторінці.
Погодьтеся, велика душа в Тараса, адже багато людей вміють дурня поваляти, а ось використати ці здібності для підтримки тисяч дітей війни та онкохворих зможе не кожен. Він не просто став до боротьби з ворогом на захист мільйонів українців, а й звичайним клоунським носом підвищує моральний дух армії і покращує її імідж серед населення Донбасу. Воістину сміх лікує, а завдяки таким людям, як Тарас Обоїста, допомагає пережити трагедію війни.

На фото: «Сміхотерапія — сильні ліки і надійна зброя», — вважає солдат АТО Тарас Обоїста.