«ПЕРЕРАХУЙТЕ ТРИ ТИСЯЧІ ДОЛАРІВ — І МИ ВІДПУСТИМО ВАШОГО СИНА»

Телефонні «кидали» хотіли видурити гроші в журналіста «Волині-нової», а натомість він... сам розіграв їх!

Борис НЕОБМАНУТИЙ

«ВАШОГО ВАСЮ ВЗЯЛИ ЗА НАРКОТИКИ»
— Тату, тату! Я в міліції! Мене забрали в міліцію! – плаксивий голос хлопця, який говорив російською, зривався на крик. Дзвонили з прихованого номера.
— Алло? – я ще не встиг оговтатися: «Який син? У мене три доньки», як на тому кінці трубку взяв інший.
— З вами говорить Сергій Миколайович, – поважний баритон міг належати не інакше як якомусь начальнику. Теж говорив російською. – Я заступник начальника відділу…
З несподіванки навіть не запам’ятав посади. Але розумію, що розмовляю з шахраями. І вирішую… підіграти. Вмикаю звукозапис і гукаю у трубку:
— Васько, Васько! Де ти?! – кричу також російською.
— Представтеся, будь ласка, – голос у трубці не допускав заперечень.
— Борис, – скромно представляюся.
— Василь ким вам доводиться? – серйозно запитує співрозмовник.
— Це… Це мій син, – кажу, хоч була думка зробити Василя «племінником».
— Ситуація дуже серйозна. Його підставили, але це я забігаю наперед. У Василя при огляді особистих речей виявили пакет, у якому було 145 грамів канабісу. Ви взагалі знаєте, що це таке, Борисе?
— Як-який «канапіс»? – намагаюся заїкатися.
— Канабіс – це наркотична речовина. Простіше кажучи, це травка або конопля, – детально розжовує для простака підставний правоохоронець. – Напевно, чули…
— Це маячня! – перебиваю співрозмовника. – Васько не міг…
— Повторюю: його підставили. Ви розумієте чи ні? – продовжує обробляти мене липовий поліцейський. – Але цей пакет у нього вилучили у присутності чотирьох співробітників. Також було двоє понятих. Проведена оперативна відеозйомка. Тепер ви розумієте усю серйозність ситуації?
— Як!? Як це підставили? – обурююся.
— А так. Зі слів Василя, цей пакет йому передав якийсь Олександр Бобко. Як пояснив Василь, всередину він не заглядав і що там наркотики, не знав. Зараз наші співробітники виїхали на місце перебування цього Олександра. На жаль, Василь не знає його точну домашню адресу. Продиктуйте мені адресу Олександра. Це прискорить його затримання.
— Якого Олександра? – перепитую.
— Олександра Бобка.
— Я не знаю такого. І серед Василевих друзів такого немає.
— Погано. Я переговорив із Василем. Він попросив подзвонити вам. Просив не відкривати кримінальну справу. Мовляв, батько допоможе. Ви маєте намір допомагати Василеві, чи мені робити все офіційно? – тисне шахрай на «батька».
Звичайно. А як же інакше, – погоджуюся.

«НЕМА СТІЛЬКИ «ЗЕЛЕНИХ»? ТОДІ І 700 ЄВРО ВЛАШТУЄ»
— Я зрозумів, – липовий поліцейський був упевнений, що я проковтнув наживку. Батьки ж різні бувають. — Борисе, ви навіть уявити не можете, чого я вже надивився під час служби. Значить так: мого начальника зараз немає на роботі, він кудись поїхав. Його не буде півгодини, максимум хвилин 40. (Один із прийомів тиску шахраїв – обмеження в часі. – Авт.). За цей час можу вам допомогти. Зараз вирішимо питання: ви скажете, куди відвезти Василя, я віддам йому на руки первинний протокол затримання та оперативну зйомку. З понятими розберуся сам – це займе 15 хвилин. Борисе, ціна питання – 3 тисячі доларів. У вас є такі гроші? – мій візаві переходить до головного. – І ми зараз протягом 20 хвилин усе вирішимо.
— Мені треба пошукати. Позичити в когось, – «хвилююся» я.
— Щоб шукати чи позичати, треба час. На цей момент скільки грошей маєте? Знайдіть якусь суму, і я відпущу Василя. Правильно мене зрозумійте: треба його або відпустити, або оформляти. Чим швидше, тим краще, – натискає співрозмовник. – Хоч частина з необхідних грошей у вас є?
Гарячково думаю, яку суму назвати. 500 доларів? А може, мало? Все-таки Васько – мій «син». Вирішую казати 700 і останньої секунди змінюю долари на євро. Ну, хоч трохи більше. А то ще не погодяться «відпустити» затриманого.
— У мене є лише 700 євро.
— Зрозуміло. А ви де зараз?
— Вдома.
— А хто ще є вдома?
— Я сам, – «створюю» для шахрая ідеальні умови.
— Борисе, беріть гроші і йдіть терміново обміняйте на гривні. Ми зараз домовимося зі співробітниками. Перекажіть цю суму, і я відпущу Василя. Крім того, мені треба розібратися з понятими. Давайте усе зробимо оперативно, поки немає мого начальника, – підганяє мене «Сергій Миколайович». – Ви мене зрозуміли? – одразу звертається до когось, але так, щоб я чув: «Миколо, йди тоді».
— Так, товаришу майор, – у трубці чітко лунає голос ще одного «співробітника» і чути звук рації. – А що робити з хлопцем?
— Василя, якого взяли з наркотиками, до мене в машину.
— Кайданки з нього знімати?
— Знімай, – милостиво дозволяє «майор».
— Дозвольте виконувати? – долинає від липового підлеглого.
— Алло, Борисе, – знову звертається до мене шахрай.
— Тільки ви передзвоніть мені, – «благаю» я. – Бо у мене написано номер «невідомий», і я не зможу вам передзвонити.
Звісно. Це мій спеціальний службовий телефон, – зверхньо пояснює «майор».

«ПОПОВНІТЬ НАШ ОПЕРАТИВНИЙ ТЕЛЕФОН»
За секунду він передзвонює і суворо застерігає нікому нічого не казати, аж поки він не відпустить Васька. Прошу покликати до телефону «сина», але його вже «відвели в автомобіль».
— Не відключайте телефон. Як тільки поміняєте євро на гривні, скажіть мені «алло». Якщо я відключуся сам, то передзвоню вам. Зрозуміли мене, Борисе? Не відключайте телефон, – натискає «Сергій Миколайович». – Не тратьмо часу. Я працюю з понятими. «Миколо, заводь по одному», – знову говорить до «підлеглого».
— По одному понятих, так, товаришу майор? – голос «підлеглого» мені чути ідеально.
Я й не думав вимикати телефон, але дзвінок збив. За трохи «Сергій Миколайович» об’явився знову. Що ж, «іду» міняти євро. Заходжу в інтернет і дізнаюся курс. Множу 30 на 700 і «отримую» 21 тисячу гривень. Тим часом знаходжу в інтернеті і вмикаю звуки вуличного шуму. Щоб шахраї таки повірили, що я вже в дорозі до пункту обміну валют.
— Олексію Миколайовичу, – помиляюся в імені. – Я вже біля терміналу.
— Черги немає? Що на ньому написано?
— «I-box» написано, – простодушно відповідаю.
— Це не підходить. Треба банківський термінал, але давайте переграємо ситуацію. Поповніть наш оперативний телефон, – знаходить вихід «майор».
— На всі гроші, на 21 тисячу? – перепитую, хоч добре знаю, що саме такий прийом шахраї часто застосовують.
— Так. Ми часто дзвонимо за кордон і гроші нам згодяться, – пояснює співрозмовник. – Підходьте до банківського терміналу. Класти треба по 2,5 тисячі.
— Добре, бо мені дали по 500 гривень.
— Починайте операцію, – «майор» не здогадується, що я почав свою «операцію» з перших хвилин розмови. – Я вам продиктую номер телефону, але це наш оперативний номер, нікому його не розголошуйте. Виберіть «Поповнити номер телефону». Що пише?
Я зриваюся з місця і таки біжу до терміналу і-box.
— Що там, Борисе? – не терпиться «майору», але я не відповідаю, бо затиснув телефон рукою. – Алло, Борис?! Що там?!
Врешті я біля терміналу i-box. «Сергій Миколайович» підказує мені, що я і як робити: якби й не знав, то зрозумів би.
— Диктую номер телефону: 050-977-03-79. Ввели? Що далі пише? Готівка? Правильно! Наберіть 15 тисяч, – підказує він.
— Максимальна сума платежу 1 тисяча гривень, – заперечую я.
— А, то ви не біля банківського терміналу. Диктую номер: 068-833-27-41. Вводьте суму – 1 тисяча. На цей номер покладіть 4 тисячі гривень. Обов’язково візьміть чеки.
— Але зараховано буде лише 994 гривні, – нагадую про комісію.
— Нічого страшного. Це вже за мій рахунок, Борисе, – милостиво погоджується шахрай. – Виходить? Відправляйте другу тисячу. Телефон не відключайте. Проводьте другу операцію.
— Обов’язково проводимо другу операцію, – вже не приховую іронії. – Українською зрозумієте? – і після запевнення шахрая продовжую єхидно: – Ви, бачу, файна людина. Знаєте мови.
— Відправите 4 тисячі, а потім дам вам інший номер. Я сам тільки недавно з терміналом розібрався. Дочка підказала. Теж не вмів. Древній, як мамонт. Борисе, не повірите, – «Сергій Миколайович» хоче бути своїм у дошку.
Мені син підказав, – продовжую грати простака.

«АЛЕ Я ПЕРЕВІРЯЮ НОМЕР – І НЕ БАЧУ ГРОШЕЙ…»
— Чек взяли? Обов’язково беріть, мені їх потім віддасте, – каже він, хоча шахраєві потрібні гроші на його рахунку, а не чеки.
— Але вистачить вам 21 тисячі? – допитуюся. – Бо більше немає.
— Так, я вже цю суму співробітникам озвучив, – запевняє шахрай. – Зійдемося на цій сумі, бачу, ви все оперативно робите. У нас ще є 20 хвилин, поки приїде начальник. Я встигну до вас приїхати. Назвете мені адресу?
Про всяк випадок знаходжу в інтернеті вулицю, де я «живу». Вирішую, що це буде Донецька у Києві.
— Ви скільки переказів зробили?
— П’ять, – бовкаю.
— Тоді досить, я вам дам інший номер, – каже «Сергій Миколайович». – Але я перевіряю номер – і не бачу грошей. Вже починаю сумніватися у вашій порядності та щирості.
— Та я ж щойно відправив. У мене чеки є, – обурююся я.
— Шукайте не i-box, а банківський термінал або відділення банку. Якщо ви справді переживаєте за Василя, то знайдіть банківський термінал. Решту грошей покладете на рахунок. Зайшли в банк?
— Алло, я вже біля терміналу, – нарешті знаходжу в інтернеті відео, як працює термінал вказаного шахраєм банку.
— Вибирайте «Операція без картки». Тоді «Поповнення картки по номеру». І заспокойтеся – все буде нормально, – шахрай чує, що я надто швидко дихаю (задихався, поки бігав від терміналу до робочого місця). – Вводьте номер картки 5169-1570-0065-6624. Покладете на неї 15 тисяч.
— А ще 1 тисяча? – запитую. – У мене ж 21 тисяча була.
— З тією тисячею потім розберемося, зараз головне ці 15, – «Сергію Миколайовичу» явно не терпиться. – Скажете, яке прізвище вибиває, щоб не було помилки.
Настав час відкривати карти. Я ж не міг бачити прізвище, сидячи перед комп’ютером.
— Нічого там, Борисе, не написано, – називаю візаві «своїм» іменем.
— Може, когось попросите? Є хтось поруч? – певно, шахрая вже дістав такий незнайко.
— Ага, у мене є знайомі. Один працює в поліції, другий – в СБУ. Вам який більше підходить? – запитую.
— Нам більше підходить той, що в СБУ, – голос шахрая навіть не здригнувся.
— То що йому про вас розповісти? Ім’я, як я розумію, вигадане. Скажу йому два номери телефонів, які ви мені дали, і номер банківської картки. Цього буде достатньо?
— Так, правильно, – із його голосу я зрозумів, що шахрай уже повністю оцінив ситуацію.
— Мені більше не дзвоніть, – останнє, що кинув йому.
Сподіваюся, ця детально розписана розмова стане пересторогою для наших читачів. Адже телефонних шахраїв розвелося чимало. Не поспішайте переказувати комусь невідомому гроші, навіть якщо з незнайомого номера нібито хтось із ваших близьких благає про допомогу. Насамперед, порадьтеся з кимось. Якщо поруч нікого немає, подзвоніть рідним чи друзям. Цього шахраї бояться, бо вся їхня «операція» побудована на тому, що людина сама (пам’ятаєте, як «Сергій Миколайович» допитувався, чи є хтось, крім мене, вдома) не встигає переварити інформацію, яку їй подають. І зауважте: я фактично весь час спілкувався з однією людиною. «Васька» до телефону більше не пустили. Бо тоді обман легко розкрився б. Зважте на це і не спокушайтеся, що можна «вирішити питання».