158 МАТЕРІВ-ГЕРОЇНЬ ГОТОВІ ВИЙТИ НА АКЦІЮ ПРОТЕСТУ

В редакцію з колективним листом звернулися жителі села Цепцевичі Сарненського району Рівненської області – батьки учнів місцевої школи. У приміщенні, яке розраховане на 240 дітей, нині майже 700 школярів... Навчальний процес триває у дві зміни: з 8-ї години ранку до 20-ї години 45 хвилин. Уже понад 10 років люди пишуть звернення з вимогою збудувати нову школу, але їх не чують. Це село унікальне ще й тим, що в ньому нині налічується 158 матерів-героїнь, тому кількість учнів постійно збільшується. Скоро їхнім дітям доведеться навчатися в третю зміну

Кость ГАРБАРЧУК

«ЗАПРОШУЄМО ДО НАС ПРЕМ’ЄР–МІНІСТРА»
Відразу з воріт відчувається, що тут є дбайливі господарі. До доглянутого старенького приміщення веде викладена бруківкою доріжка. На вході мою увагу привертає оголошення про зібрані дітьми речі для батальйону «Айдар».
У школі ми зустрілися з ініціативною групою батьків, які налаштовані досить рішуче. Розмову розпочинає Володимир Гамза:
— Ця проблема виникла не сьогодні. Тільки подумайте, про які знання можна говорити, коли втомлена, змучена дитина пізно ввечері повертається додому. Чомусь усі забули про наше село, згадують тільки напередодні виборів.
— Питання про будівництво школи ми неодноразово озвучували в районі і в області. Чиновники обіцянки дають, а далі справа не рухається. Що ж це за якість навчання, коли робочий день триває 13 годин. Наскільки мені відомо, такого розкладу уроків немає в жодній школі України. Скоро доведеться ще третю зміну запроваджувати, – додає батько семи дітей Юрій Сергійчук. – Тому хочемо через газету «Волинь–нова» звернутися до народних обранців, щоб і в столиці почули про Цепцевичі. Ми більше не будемо мовчати й не хочемо терпіти.
— У мене 15 дітей, – приєднується до розмови Микола Брик. – Дванадцятеро з них уже здобули освіту. Вони не знають, що таке фізкультура у спортивному залі. Через загрозу обвалу стін його закрили. Сподіваюся, хоч троє найменших будуть вчитися в нормальних умовах.
— У селі немає дитячого садка, клуб в аварійному стані. Де проводити свята, урочисті заходи? – запитує Катерина Прозапас. – Хочемо запросити в наше село прем’єр–міністра, щоб на власні очі побачив, як живуть люди на Поліссі. Чому наші школярі повинні мучитися у дві зміни в переповнених класах, а вчителі весь день – з ранку до ночі – не мають відпочинку.

«НЕ ПУСТИМО ДІТЕЙ НА НАВЧАННЯ!»
Як мені пояснюють батьки, далі буде ще гірше. Цього року в селі 62 першокласники, наступного – 77 діток, у 2018–му – 94 майбутніх школярики. Які ще показники потрібні чиновникам та урядовцям, щоби врешті–решт звернули увагу на проблему? У 2015–му в селі народилося 103 дитини. Через 6 років це буде 3 шкільних класи. Де їх навчати?
Перше офіційне звернення від селян до районної й обласної влади та Міністерства освіти датоване ще 10 листопада 2005 року, коли після Помаранчевої революції та перемоги на виборах главою держави став Віктор Ющенко. Тоді люди повірили новій владі й сподівалися, що їх почують. Але в Україні вже кілька разів змінювалися президенти та прем’єри, на Рівненщині вже четвертий голова ОДА, а жителів поліського села так ніхто й не почув. На цих зборах селяни наголошували, що хотіли б отримати від представників влади компетентну відповідь, а не чергову обіцянку.
— Якщо не розпочнеться будівництво, то з 1 вересня не пустимо своїх дітей у школу, – лунали під час нашої розмови й такі заяви розгніваних батьків. – Зробимо, як жителі села Познань Рокитнівського району. Їм тоді за 3 місяці збудували навчальний заклад. Не змушуйте людей вживати більш радикальних заходів, бо ми можемо влаштувати марш–протест матерів–героїнь. Коли 158 жінок разом зі своїми дітками перекриють міжнародну трасу, тоді нас, сподіваємося, таки почують у столиці.
Як вдалося з’ясувати у розмові з батьками, будівництво планувалося ще у 2006–му. Реальні кроки розпочалися після виділення сільською радою земельної ділянки. За проектно–кошторисну документацію у 2014 році районна влада заплатила 500 тисяч гривень. Нещодавно завершилася повторна експертиза проекту. Отож у Цепцевичах заплановано збудувати школу на 1000 місць зі спортивною та актовою залами. Селяни добре розуміють, що таких коштів не мають ні районний, ні обласний бюджети. Тому, на їхню думку, єдиний вихід – влаштовувати акцію протесту, щоб привернути увагу.

ОДНА МРІЯ НА ВСІХ
Ми поспілкувалися з директором школи Людмилою Мариніною, яка на останніх виборах стала депутатом Рівненської обласної ради від «Батьківщини». За її словами, нинішнє приміщення школи збудоване у 1967 році колгоспом «Шлях до комунізму», але зведене без фундаменту та вентиляційних отворів.
— У 2005–му, коли мене призначили директором і я приїхала із Сарн у Цепцевичі, гриби росли на стінах та на підлозі, – згадує Людмила Василівна, – вікна в школі були такі, що вітер гуляв. Ми їх оббивали знадвору плівкою, але це не допомагало. Тільки завдяки тому, що у нас дружні, активні та небайдужі батьки, досі вдається підтримувати цю стару будівлю у належному стані. З їхньою допомогою перетерли в усіх класах стелі. Шведи та фахівці програми ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», які ставили енергозберігаючі вікна, дивувалися, чому держава нічого не робить. Минулого року завдяки коштам батьків та вчителів у шести класах замінили старі меблі на нові. Школа розрахована на 240 учнів. Зараз у 14 класних кімнатах навчається 669 дітей. Тому ми зайняли ще й приміщення дитячого садочка. У всіх наших учнів, педагогів та їхніх батьків найбільша мрія – єдина на всіх – навчання в одну зміну та уроки фізкультури в сучасному спортивному залі, – зазначила директор.

На фото: Людмила Мариніна: «Тільки завдяки батькам досі вдається підтримувати цю стару будівлю в належному стані».