Ти не знаєш, коли це до тебе заговорить. Коли прокинеться. Але воно в тобі є. Навіть коли спить.
А тоді настає мить – і тобі в очі заглядає ЩОСЬ, чому вже – тисячі тисяч років...
Ти не знаєш, коли це до тебе заговорить. Коли прокинеться. Але воно в тобі є. Навіть коли спить. А тоді настає мить – і тобі в очі заглядає ЩОСЬ, чому вже – тисячі тисяч років. І ти дізнаєшся або просто усвідомлюєш те, що давно ЗНАЄШ: у тобі живуть – воїни і відьми. Десь у твоєму серці заховані їхні мечі й амулети
Наталка МУРАХЕВИЧ
Колись ті воїни, кожен із яких лишив у тобі краплю своєї крові, боронили землю, що стала тобі рідною. Розгублені по степах, розвіяні прахом над водами, поглинуті безоднями, розстріляні у тюрмах і таборах, майже всі ―безіменні, але всі ―нескорені ―вони в тобі. Їхні пісні. Їхні коні. Їхні кольчуги і стріли. Кулі, які їх убили. Трава, що проросла крізь них. Пам’ять твого роду. Жінки ж у тому роду ―через покоління відьми, тому в твоїх очах ―відблиски полум’я. Жертовний вогонь, вогні інквізиції, домашнє вогнище. Смиренні вогники свічок ―за здоров’я, за упокій. Громниці. І та свічка, яку ніхто не тримав… Вишиті на старому рушнику квіти, кілька вузликів насіння й пучечків трав ―ото і все, що змогли передати тобі твої попередниці. Ніхто з них нічого не пояснював. І ти не знаєш ―обране ти покоління чи проміжне. Але потім з тобою починає говорити голос крові. Ти починаєш чути птахів і заглядати в очі квітам. І все в тому світі ―тобі знак. Ти зовсім не дивуєшся, коли одного разу влітку у твоє вікно стукає сорока, а коли ти відчиняєш ―кладе тобі в долоню два шматочки хліба ―і летить собі… Ти знаєш, хто й навіщо тобі їх передав. Ти знаєш. Усі справжні з твого народу ―воїни і відьми. Вони теж ―знають. Вони ходять дорогами бездоганності. Розчиняючись у своїх лісах, зливаючись зі своїми річками, вбираючи очима світло провідних зірок ―у храмі чи в чистому полі ―служать своєму Богу. Вони носять у серці вогонь Любові. Нехтують умовностями і небезпеками. Поважають Смерть. Сміються над страхами. Зухвало ризикують. Люблять співати… Літають у снах. І не тільки. І кохають. Як уперше. Або ―як востаннє. Вони справжні. Вони світяться. І всі вони ―в тобі. І завжди були в тобі. Навіть тоді, коли мовчали. І їхні душі, їхнє Призначення, їхня Любов ―тепер уже категорії твоєї Вічності…
