Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п’ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.
Ходила в церкву, звісно, як годиться....
Вона була красуня з Катеринівки. Було у неї п’ятеро вже вас. Купляла вам гостинчика за гривеник, топила піч і поралась гаразд. Ходила в церкву, звісно, як годиться. Гладущики сушила на тину. Така була хороша молодиця І мала мрію гарну і чудну. У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, ― от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі ― щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш ― хочеться літати. Вночі заснеш у мужа на плечі. Де б маляра такого напитати? Навколо ж орачі та сіячі. Уваживши ту мрію дивовижну, приходив небо малювать шуряк. Вона сказала: — Перестань, бо вижену. У тебе, ― каже, ― небо, як сіряк. Якийсь художник у роки голодні зробити небо взявся за харчі. Були у нього пензлі боговгодні, став на ослін, одсунув рогачі. У нього й хмари вигинались зміями, уже почав і сонце пломінке. Вона сказала: ― Ні, ви не зумієте. Злізайте, ― каже. ― Небо не таке. Вона тим небом у тій хаті марила! Вона така була ще молода! Та якось так ― то не знайшлося маляра. Все якось так ― то горе, то біда. І вицвітали писані тарелі, і плакав батько, і пливли роки, ― коли над нею не було вже стелі, а тільки небо, небо і зірки… Ліна КОСТЕНКО
