РІЗНІ ТОЧКИ ЗОРУ НА СВОБОДУ СЛОВА

Нотатки із Всеукраїської наради керівників державних і комунальних засобів масової інформації
Час від часу у нас виникають суперечки щодо того, чи є в нашій країні свобода слова. Хоча, на мою думку, предмету для дискусій тут нема — все досить зрозуміло і очевидно. Як для тих, хто працює в засобах масової інформації, так і для читачів, слухачів і глядачів. Але різні, причому протилежні, точки зору з цього приводу висловлювались і на Всеукраїнській нараді керівників ЗМІ “Суспільство, ЗМІ, держава: вектори взаємодії”, яка відбулась наприкінці минулого тижня у Житомирі. І висловлювались вони не представниками різних політичних сил, а чільними урядовцями, членами, так би мовити, однієї команди, що було дещо несподіваним і водночас симптоматичним.
Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення Іван Чиж, який виступав на нараді з доповіддю, без найменшої нотки сумніву стверджував: свобода слова у нас є — і знаходиться на досить високому рівні. Його дуже розізлило (і треба зазначити — не вперше) те, що якісь там міжнародні експерти ставлять нашу країну за цим показником на аутсайдерські місця. І він, як в старі добрі часи з відкритим забралом кинувся давати відсіч ворожим підступам:
— На Україну здійснюється зовнішній тиск і дуже часто під маркою свободи слова. Особливо це посилюється останнім часом, а в результаті страждають національні інтереси держави. У списку невільних країн нам відвели 156-е місце і стверджується, що ситуація із свободою слова у нас погіршилася. Вважаю таку оцінку безпідставною і упередженою. Проти України ведеться інформаційно-психологічна війна з метою усунути її із міжнародної арени як потенційного конкурента.
Ось, виявляється, де собака заритий. Нас бояться, тому й видумують різні нісенітниці щодо утисків свободи слова. А ми ж такі гарні, мало не зразково-показові. Знайомі мотиви — чи не так? І закінчив Іван Сергійович свою гнівну тираду на адресу підступних ворогів категорично, мов відрубав:
— Україна безпрецедентно відкрита країна і нам нема чого соромитися. А оті вчителі не годяться нам навіть у підмайстри.
Отак вам, щоб знали, як пхатися із своїм молитовником у чужий монастир! Ми люди теж гонорові, хоч гонор цей часом і буває голодранським.
Коли я слухав оці безапеляційні твердження Івана Чижа, мені пригадались інформаційні та політичні передачі трьох наших основних телеканалів — УТ-1, «Інтер», «1+1», що стали схожими за своєю односторонньою спрямованістю, мов близнята. Пригадалась дивна еволюція каналу «1+1» від плюралізму думок до відвертої заангажованості і примітивного телекілерства на кшталт одіозних телеведучих Корчинського і Джангірова. Хіба це хоч якимось чином вкладається у поняття свободи слова?
Можна наводити багато прикладів обмеження, а то й відвертого наступу на свободу слова — як на місцевому, регіональному рівні, так і на державному. Тому не міг не імпонувати погляд на цю проблему прем’єр-міністра Віктора Януковича. Тим більше, що державні чиновники, як правило, звикли не помічати недоліків і зображувати все у рожевому світлі. Вже при відкритті наради, закликаючи присутніх до відвертої розмови, до того, щоб говорити тільки щиру правду, критично оцінювати роботу і вносити побільше конкретних пропозицій, Віктор Федорович послався на думку людей, які вважають, що «державні засоби масової інформації більш зашорені, вони підіграють владі, не мають можливості сказати так, як є насправді в житті». А пізніше, розвиваючи цю думку, прем’єр-міністр однозначно заявив, що питання заангажованості засобів масової інформації і свободи слова в нашій державі існують.
— Я згоден з тією критикою, — сказав Віктор Янукович, — яка лунає. Дотації держави не означають, що комунальні та державні ЗМІ мають підлабузнювати перед місцевою владою і перетворюватись у їх придворних літописців. Це невірний і порочний підхід. Держава не повинна втручатися у редакційну політику, але вона має не платити гроші тим засобам масової інформації, яких платники податків не бажають дивитися, слухати чи читати.
Забігаючи трохи наперед, хочу сказати, що ця актуальна і основоположна тема в роботі ЗМІ загалом і в їх стосунках з органами влади зокрема, на нараді не знайшла належного їй місця. Пропозицій було мало, а ще менше відвертої принципової критики. Лише голова Національної Спілки журналістів України Ігор Лубченко спробував надати цій проблемі тієї гостроти, на яку вона заслуговує. Він висловив здивування, чому на нараду запросили керівників тільки тих засобів масової інформації, засновниками яких є владні структури.
— Спілка журналістів, — сказав Ігор Лубченко, — буде ініціювати проведення регіональних нарад ЗМІ всіх форм власності. Бо недержавні ЗМІ хіба не відстоюють наші загальнонаціональні інтереси? А там проблем не менше — навпаки — значно жорсткіше і брутальніше порушуються права журналістів на професійну діяльність, а наступ на свободу слова такий, що не снився державним ЗМІ. Органи влади на місцях отак і ділять журналістські колективи — оце наші, а це не наші, тому що вони вбачають у журналістах державних та комунальних засобів інформації піарщиків, котрі мають творити образ чиновників таким собі білим і пухнастим.
Складалося враження, що місцевих журналістів влаштовує теперішній стан речей і роль неперебірливих і невимогливих літописців, яка їм відводиться. Наші спрощені уявлення, очевидно, йдуть від того, що ми не варилися ще в атмосфері вільної журналістики, не дихали цим повітрям, а все порівнюємо з тим, що було за компартійних часів. І вже саме існування опозиційних видань і телеканалів нами сприймається як незаперечний доказ свободи слова і демократії.
Мені здається, що сам прем’єр якраз у переддень Всеукраїнської наради підніс нам своєрідний урок відчуття справжнього духу свободи слова, пішовши на неординарний крок, який досі не мав аналогів у нас. Ось як він розповів про це на нараді керівників ЗМІ:
— Я вчора підписав постанову про призначення керівником прес-служби прем’єр-міністра України Ганни Герман, керівника представництва радіо «Свобода» в Києві. І з сьогоднішнього дня вона працює на цій посаді. Як це сталося? У мене була дуже цікава зустріч з Ганною Миколаївною напередодні травневих свят. Вона, відома журналістка, прийшла до мене з проханням задати гострі питання, які існують в суспільстві. І коли ми почали з нею працювати, в мене виникла думка і пропозиція: щоб ми швидше просувалися в демократичних перетвореннях і рухались до свободи слова, будь ласка, працюйте зі мною. У вас буде можливість переконатись чи мене переконати в тих питаннях, в яких у мене є недоліки. Я спокійно ставлюсь до критики, тому пішов на таку пропозицію, а вона, відчувається, вільнолюбива жінка...
Для наших читачів, можливо, варто нагадати, що радіо «Свобода» було і є опозиційно налаштованим до нинішньої української влади, виступає з гострою критикою стану свободи слова у нас. І навіть саме зазнавало утисків з боку нашої влади. І ось таке несподіване рішення, яке ніяк не вписується в логіку наших уявлень, в практику нашої ідеологічної роботи. Дехто сприйняв це як хитрий хід, розрахований на додаткові можливості і додаткові дивіденди в передвиборній президентській кампанії Януковича. А мені хочеться вірити, що тут проявились глибші мотиви, що у нашого керівництва з’являється потреба і смак до справді демократичних, цивілізованих принципів керівництва і побудови нашого життя. Бо ж то вже можна втомитися від лицемірства, від політики, коли на словах проголошується одне, а на ділі робиться зовсім інше. І в суспільстві відчувається гостра алергія на такі методи.
У цьому зв’язку мені хотілося б послатися ще на доповідь голови Держкомітету телебачення і радіомовлення Івана Чижа. Він проголошував ніби правильні постулати, ставив актуальні проблеми — про людину, її права, соціальне самопочуття, про духовність, моральність і культуру, про взаємодію держави і ЗМІ, досягнення випереджаючого ефекту у формуванні суспільної думки і про захист інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки. Але все це було одягнуто в науковоподібні, академічні форми, було відірване від життя, від нинішніх конкретних реалій, а тому виглядало схоластично і непереконливо, викликаючи оту саму алергію. Чого вартий хоча б патетично виголошений лозунг про те, що її величність людина повинна стати найвищою цінністю. Певні сумніви викликав один із п’яти задекларованих стратегічних напрямів взаємодії органів влади і ЗМІ — щодо спільної їх діяльності по формуванню суспільної свідомості, досягнення випереджаючого інформаційного ефекту. Дуже вже співзвучна ця теза із принципами формування комуністичної свідомості і відсічі буржуазній ідеології нашого недалекого минулого. А його заклик до журналістів брати активну участь в забезпеченні позитивного іміджу України мав явний підтекст менше критикувати і викривати наші недоліки, а показувати нове, передове, прогресивне.
В наших умовах, мені здається, все-таки найкращий спосіб подбати про імідж країни — це проявити відвертість і високий рівень вимогливості, нетерпимості до болячок, які обсіли наше суспільство і органи влади. Тому так актуально прозвучало побажання прем’єра журналістам до всього підходити виважено, об’єктивно і критично, не перебільшувати, не захвалювати того, що ми робимо.
Заради справедливості треба сказати, що у доповіді Івана Чижа прозвучало немало ділових думок: про захист української мови, про необхідність здійснення програми державної підтримки місцевих ЗМІ і поліграфії, про підготовку і перепідготовку кадрів, про технічне переоснащення поліграфічних підприємств, про розвиток мережі телебачення і радіомовлення, зокрема проводового. З тривогою зазначалося, що в телерадіоефірі прикордонних областей, в тому числі Волині, значно більше іноземних програм, ніж українських. Прозвучала теза про те, що необхідно якнайшвидше завершити передачу майна та приміщень редакцій у власність державних та комунальних газет. Волинь називалася єдиною серед областей, де це питання обласною радою та радами на місцях вирішено позитивно. Але, якщо по правді, то робота ця у нас ще не завершена — і щодо оформлення права власності на приміщення, і особливо — що стосується майна редакцій.
Значну увагу на нараді було приділено такому важливому для життєдіяльності газет питанню, як скасування в цьому році пільг по податку на додану вартість на передплату, продаж і розповсюдження періодичної преси. Ігор Лубченко з тривогою відзначав, що тиражі всеукраїнських газет у зв’язку з цим помітно падають. Це, до речі, спостерігається і серед місцевих газет.
— Вікторе Федоровичу, — звернувся він до прем’єр-міністра, — вас же висунули кандидатом на посаду Президента України — через що ви говоритимете із своїми виборцями?
Відрадно, що Віктор Янукович зайняв однозначну і рішучу позицію щодо відновлення пільг на ПДВ газетам. Він попросив сказати свою думку з цього питання голову Державної податкової адміністрації Юрія Кравченка, а коли той почав ухилятися від прямої відповіді, заявив:
– Давайте чітко домовимось, що наша головна мета — до кінця цієї сесії парламенту прийняти закон, щоб передплата, продаж і розповсюдження газет була по схемі минулого року. І щоб редакціям повернули гроші з 1 січня цього року. Розписуємось в цьому, Юрію Федоровичу?
– Раз прем’єр розписується, то я підтримую, — тільки й залишалось відповісти головному податківцю країни.
Завершуючи ці нотатки, хочу сказати, що сподівання на відверту, заінтересовану розмову на цій представницькій нараді, до чого, як вже було сказано, закликав Віктор Янукович, справдились далеко не повністю. Більшість промовців виступали із самозвітами, не порушували болючих, злободенних проблем, перед якими стоїть сьогодні наша журналістика. В залі панувала якась дивна умиротворенність, створювалось враження, що журналістська еліта чи то зжилась з існуючим станом справ, чи то почуває себе комфортно, будучи приручена владою.
Серед небагатьох ділових, конкретних, проникнутих вболіванням за долю журналістики виступів був, на наше спільне задоволення, виступ редактора міськрайонної газети «Вісті Ковельщини» Миколи Вельми. Він, зокрема, наголосив на тому, що стосунки преси та влади повинні бути справді рівноправними і партнерськими, порушив питання про обгрунтоване встановлення тарифів на передплату і доставку видань, запровадження пільгових кредитів для журналістських колективів, висловив свою точку зору щодо роздержавлення засобів масової інформації, зокрема, що стосується гарантування при цьому майнових прав редакцій, торкнувся інших актуальних питань.
Тепер особливо хвилює журналістів атмосфера діяльності і взаємодія з органами влади в час передвиборної кампанії. Минулий досвід показує, що часто виникають проблеми із дотриманням законодавства, із забезпеченням рівного доступу всіх кандидатів до преси, радіо і телебачення. Засоби масової інформації намагаються, і небезуспішно, використати як інструмент брудних політтехнологій. Цьому теж було приділено на нараді занадто мало уваги.
А до головного на даний час, на мою думку, питання: яким чином досягти нової якості української журналістики — справді вільної, об’єктивної, високоморальної і високопрофесійної, відкритої для обговорення найгостріших проблем? — учасники поважного зібрання впритул так і не підійшли. І навряд чи цьому може послужити практика укладення угод між органами влади і ЗМІ, що пропонувалось, як дієвий інструмент взаємодії з владою.
Залишається сподіватися, що проведена нарада все ж активізує державну підтримку засобів масової інформації, щоб вивести їх на сучасний технічний і художній рівень, на чому особливо наголошував прем’єр-міністр. Цьому мають послужити державні програми «Журналіст», «Мала преса», «Районне радіо і телебачення». Учасники наради звернулися до всіх журналістів із закликом до толерантності, дотримання норм журналістської етики, утвердження в суспільстві загальнолюдських цінностей, до об’єктивного та неупередженого висвітлення подій і фактів суспільно-політичного життя країни.
Степан САЧУК, заслужений журналіст України.