У 92 РОКИ КАТЕРИНА КОРОЛЬ ВИШИВАЄ ОБРАЗИ І КВІТИ… БЕЗ ОКУЛЯРІВ

Зателефонувала Оксана Погребна, героїня минулорічної квітневої «Квіткової підкови». Розповіла, що зайшла до сусідки, а та журиться: «Побачила по телевізору квітку, а замалювати до ладу не вспіла. І як-то тепер її вишити, таку неймовірно гарну?!» І не було б у тих клопотах нічого особливого, коли б не три обставини: 4 квітня сусідці виповнюється 92 роки... І навіть у цьому поважному віці жінка вишиває свої квіти… без окулярів! Але перш ніж вимережити їх нитками, малює візерунки на папері. Поцікавившись в Оксани Євгенівни, як поживає її аморфофалус (саме про цю екзотичну рослину ми розповідали торік у матеріалі «Красивий, корисний і… нестерпно смердючий»), попросила, звісно ж, і адресу її сусідки-вишивальниці, ще до ладу не знаючи, як достосувати таланти Катерини Юхимівни до нашої квіткової сторінки.
  Порадівши, що й цьогоріч примхливий аморфофалус (у мене не цвів ні разу!) знову порадував мою героїню незвичайною квіткою, вирушила у село Полонку Луцького району знайомитися із пані Катериною Король.
Переступивши поріг її дому, опинилася наче в якомусь чудернацькому калейдоскопі: скрізь вишиті доріжки, серветки, на дивані нарахувала понад два десятки подушечок, які в нас подекуди називають ніжно «ясичками», а в куті кімнати — цілий іконостас із вишитих образів. Скільки ще її вишивок розлетілося по світу, дізналася пізніше, коли ми нитка за ниткою розплутували вузлики її долі



Валентина ШТИНЬКО

БІЛИЙ КІНЬ ДИТИНСТВА
— Рідне село моє — Вітовці, тепер Ростовиця Ружинського району. То Житомирська область. Батьки — колгоспники, а нас було у них троє, двох старших сестер уже нема. Пережили страшний голод у 33–му. Ми тримали корову і якось батьки зуміли її зберегти, то вона нас усіх і порятувала. А сусіди повимирали цілими сім’ями. Як то люди бідували: і горобців, і ворон ловили, аби хоч якийсь пожиток… А підводи щодень їздили, звозили тіла, кидали в яму, бо не було кому окремих могил копати, хоронити…
Моя співрозмовниця надовго замовкає, а я не наважуюся запитати, чи тримає у пам’яті хоч якийсь світлий промінчик зі свого дитинства? Аж раптом усміхається і продовжує:
— Була у тата коняка біла, здорова така і бриклива, страх! То вже перед війною… Виводжу її пасти на ніч, а вранці приходжу зі шматочком хліба, щоб загнуздати, а вона все одно б’ється. Але якось веду. Як трапиться хтось дорогою з дорослих і підсадить, то їду на ній охляп, а як ні, то обоє йдемо, бо ж сама не вилізу. Хороша була коняка, але прийшли німці й забрали… І нічого ж не скажеш! Бо в сусіда гусей забирали, а він не давав, то його застрелили, а хату спалили.
До війни Катерина встигла закінчити 7 класів і два курси Бердичівського медичного технікуму, та окупація перекреслила її мрії, повернула додому. І дитинство, і юність дівчини видалися нелегкими, бо доводилося робити не тільки домашню роботу, а йти в колгосп відробляти за маму трудову повинність на буряках.
— Ой які довгі були ті соти, як тяжко рвати, грузити! — зітхає. — Уміла і жати, і снопи в’язати, от тільки косити не навчилася. А мала лиш 16 літ. Ровесники так тяжко не робили, а моя мама була хвора на ревматизм…
А за німців зимою в комору ходила зерно віяти, перегортати. І треба було того зерна хоч пригорщу взяти, щоб вижити. А як німець побачить — смерть! То ховали його у пазуху, яке ж воно було холодне! Зима тоді люта видалась, до 28 градусів морозу було. Застудила тоді груди, потім довелося операцію робити.
Вдень працювали, а вночі ховалися, щоб до Німеччини не вивезли. Та якось Катерина не вбереглася й опинилася серед тих, кого мали відправляти на примусові роботи. Те, що у Козятині їй вдалося втекти із невільничого потяга, свідчить, що дівчина була кмітлива і не з полохливого десятка. А історія цієї втечі, розказана до найменших подробиць (бо на пам’ять жінка також не скаржиться), цілком тягне на сюжет окремої психологічної новели.

МЕДИЦИНА — ПОКЛИКАННЯ, А ВИШИВКА — РАДІСТЬ ДЛЯ ДУШІ
Коли війна покотилася на Захід, її поставили комірником, бо чоловіків у колгоспі майже не було. Та якось вона прочитала у газеті, що ті, хто навчався у Бердичеві, можуть подати документи до Житомира і закінчити навчання. Треба було пішки йти 40 кілометрів до Бердичева, а потім — стільки ж до Житомира, щоб уладнати справу з документами. Але то вже — не серйозна перепона. Їх готували як військових медиків, але коли саме складали іспити, прийшла звістка про перемогу. Та медиків скрізь бракувало, тож із розподілом проблем не було. Катерина обрала свій район і 33 роки працювала на станції Заруденці, завідувала медпунктом. Там і заміж вийшла, чоловік був директором нафтобази, там і діти народилися — син і донька.
А коли після закінчення Вінницького м’ясо–молочного технікуму вони отримали скерування у Луцьк, завели свої сім’ї та дочекались внуків, то вирішили переселитися на Волинь і дідусь із бабусею, купили хату в Полонці.
Катерина Юхимівна з гордістю розповідає, що і вона, і чоловік, її ровесник, трудилися до 72 років. Вона — у медицині, він — на хлібозаводі в Кічкарівці. Але у 1996 році Володимира Дмитровича розбив інсульт, довелося його доглядати й виходжувати.
І саме тоді, коли, здавалося б, клопотів — ніколи вгору глянути, вона відчула непереборне бажання вишивати. Душі праглося барв, краси, може, отої, з якою розминулася в безрадісному дитинстві та юності. Але вишивати хрестиком їй здалося довго, важко і нецікаво. А ось гладдю… Стібок до стібка — і зацвітає на тканині квітка, ну майже така, як учора квітнула в саду. Спочатку вона виводить візерунок на папері, а потім переносить його на тканину. Ось тут і знадобилися старі запаси копірки, які ще за радянських часів привезла з Москви. «А як же перенести малюнок на темне тло?» — цікавлюся, помітивши чимало подушечок, вишитих на чорному. Це, виявляється, складно, тут у хід ідуть і крейда, і червоний олівець.
А ще ж — ікони. Це особлива сторінка її життя, її молитва, офіра, відрада. Окрім іконостасу в домі, чимало своїх вишитих образів Катерина Юхимівна роздарувала і на Житомирщину, і в медичні установи, де колись працювала, і в храми. Жінка щиро вірить, що її вишиті ікони навіть сприяють вирішенню складних житейських проблем.
— Як тільки є вільна хвилинка, так і беруся за голку, — щиро усміхається, аж світлішає в кімнаті.

АПТЕКА НА ПІДВІКОННІ
...Цієї зими вона овдовіла. А на підвіконнях залишилися рослини, якими Юхимівна виходжувала чоловіка після інсульту, та й сама не оминала нагоди випити природні ліки із «зеленої аптеки».
Дуже помічними вважає препарати із гінкго білоба. Це дерево росте у них біля хати. Колись вживати настоянки із листя гінкго порадив їй відомий рівненський цілитель. Не заперечує його цілющих властивостей і офіційна медицина, але аптечні пігулки із препаратами гінкго далеко не всім по кишені. А тут тільки не полінуйся залити 30 грамів сухого подрібненого листя горілкою (0,5 л), настояти 12 днів у темному місці й пити по 30 крапель двічі на день.
Ну а щодо підвіконня, то найперше привертає до себе погляд агава американська. Вона тут, щоправда, не така розкішна, як довелося бачити торік біля меморіального музею Михайла Коцюбинського у Вінниці, але там цій чудовій рослині відведено чисто декоративну функцію. А «королівська» агава Катерини Король допомагала родині відновлювати здоров’я. Її корисні властивості були відомі ще нашим предкам. Вони обумовлені рідкісним хімічним складом агави. Її сік — натуральний цукрозамінник, налагоджує обмін речовин, виводить надлишок води з організму, покращує функціонування жовчного міхура і молочних залоз.
Господиня приносить і кладе переді мною, відкривши на потрібній сторінці, книгу О. П. Попова «Лікарські рослини в народній медицині» («Здоров’я», 1971). І тут я наважуюся спростувати чутки від сусідів:
— А ви й справді досі вишиваєте без окулярів?
— Та я ще й читаю без них! — як щось само собою зрозуміле, відповідає моя співрозмовниця. І тут же демонструє наступну необхідну в кожному домі рослину — індійську цибулю. Вона помічна при захворюваннях суглобів — артритах, поліартритах, а також при судомах, остеохондрозах, для загоєння ран. Але рослина отруйна і застосовувати препарати з неї можна лише зовнішньо, на чисту шкіру і не надто інтенсивно, бо її сік може спричинити опіки.
Майже на все вікно розпросторив свої потужні пагони золотий вус. Його ще називають домашнім женьшенем. Рослина абсолютно невибаглива, швидко росте, але любить світло. Завдяки активним біологічним речовинам здатна боротися з багатьма інфекціями, стимулювати процеси обміну речовин, зміцнювати кровоносну систему, імунітет. Окрім цього, золотий вус багатий на вітаміни та мінерали, але лікувальним він стає тоді, коли у нього виростає не менш як 9 «колінець».
Звісно як медик Катерина Юхимівна застерігає проти безконтрольного і бездумного вживання «ліків із підвіконня». Але саме завдяки їм та професійним навичкам жінці вдалося продовжити життя чоловіка після тяжкого інсульту. Адже 92 — вік таки поважний. Та Катерина Юхимівна тішиться кожним прожитим днем. У ящичках підростає розсада городини. А днями зателефонувала і похвалилася: посадила на розсаду кавуни і дині, донька насіння із Польщі привезла.
Учора Катерина Король відзначила свій 92–й день народження. Побажаймо ж їй Божої ласки і щирої радості від кожного прожитого дня. І нехай буде яскравим візерунок її нелегкої долі! n

На фото: Катерина Король та вишитий нею домашній іконостас.

Фото Олександра ФІЛЮКА.