У МАЙБУТНЄ — З ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТИМ ТРАНСПОРТОМ*

8 квітня 1972 року у Луцьку вийшов на лінію перший тролейбус. Його маршрут був коротким — від депо до нинішнього Київського майдану...

Євгенія СОМОВА


Новий вид екологічно чистого транспорту тоді впевнено увійшов у життя мешканців обласного центру. Вже наприкінці 70–х у місті курсувало 70 тролейбусів, а довжина ліній становила 40 кілометрів. Розширення мережі відбувалося і за незалежної України. Однак останніми роками стало менше виходити на маршрути тролейбусів, старі ламалися, а замінити їх було нічим. Для підприємства настали скрутні часи. Тож нині Луцьком курсують 45 машин, які 14 маршрутами перевозять щороку до 29 мільйонів пасажирів
Щоб поліпшити якість перевезень, на підприємстві запровадили автоматизовану систему озвучення зупинок, суттєво оновили і транспортний парк. Придбали 22 тролейбуси. Серед них — сучасні комфортабельні і доволі місткі «Богдани» луцького виробництва і польські, які були у користуванні. І хоча окремі скептики іронізують з приводу купівлі старої закордонної техніки, вона добряче виручила. Піклуються на підприємстві і про перевезення людей з обмеженими фізичними можливостями — мають кілька тролейбусів із заниженою підлогою, відкидними сходинками. А в найближчих планах керівництва — зробити їхній проїзд ще доступнішим, придбати сучасні машини, у які б вони могли зайти без сторонньої допомоги.
Донедавна підприємство працювало в умовах хронічного безгрошів’я — держава несвоєчасно і не в повному обсязі виплачувала відшкодування за перевезення пільгових категорій населення. Результатом цього стала чимала заборгованість із зарплати. Через відсутність коштів не могли провести ремонт контактно–кабельної мережі, поліпшити умови праці. Поволі підприємство виходить із фінансової кризи. Вперше за останні роки не має боргів із зарплати. Виплатили заборговане навіть за минулий рік. І в цьому, вважає директор Ігор Грицюк, чимала заслуга луцького міського голови Миколи Романюка та обранців громади, котрі знайшли кошти для підтримки тролейбусників, зокрема на латання дірявого даху у ремонтній зоні, заміну бетонного покриття на мийці, вікон у виробничих приміщеннях.
Сьогодні на підприємство повертаються водії, котрі їздили працювати до Києва чи за кордон. І це ще одна ознака стабілізації роботи.
— Основне наше завдання нині — запровадження електронного обліку пасажиропотоку, — каже Ігор Грицюк. — Це дасть змогу вести чіткий облік пасажирів, які користуються послугами електротранспорту, мати прогнозований дохід, стабілізувати фінансову ситуацію і вчасно виплачувати заробітну плату, податки. Налагодили співпрацю з Європейським банком. Буде можливість купити нові транспортні засоби. Місту це дасть комфортніші і якісніші послуги із перевезень пасажирів, а підприємству — зменшення втрат через технічну несправність рухомого складу, можливість відремонтувати контактно–кабельну мережу, яка зараз зношена.
Директор вірить у майбутнє луцького електротранспорту і, звісно, в колектив. Його кістяк становлять люди, які трудяться тут по 20 — 30 років. Це — золотий фонд підприємства. Більш як 30 літ працює слюсар Віктор Саган. Прийшов сюди після армії. Тут вчився азів професії. І досі згадує слюсаря–наставника Мирослава Смаля і дякує йому за науку. Сьогодні він має найвищий робітничий розряд і золоті руки, може запросто відремонтувати будь–який механізм, зробити деталь з підручних матеріалів.
— Якщо вчасно виплачується зарплата, є нормальні умови для роботи, то й працювати хочеться, — каже чоловік.
Його підтримує і дружина Валентина, колишній водій тролейбуса, а нині техпрацівниця, котра трудиться на підприємстві з 1983 року. Солідний стаж і в подружжя Міщуків — слюсаря–електрика Сергія і диспетчера Раїси. Глава сім’ї прийшов сюди після закінчення Львівського політехнічного інституту. Він переконаний, що сучасний слюсар повинен бути і грамотним інженером, бо ж у нових тролейбусах багато електроніки, і щоб її полагодити, треба добре у цьому розбиратися. На ветеранів рівняється молодь. Здається, зовсім недавно в колективі водії Віктор Забедюк, Лариса Лінник, Микола Тимчук та три Ігоря — Стручков, Сидорук і Гриненко, а вже встигли завоювати повагу як у колег, так і у пасажирів. Працюють на совість, бо розуміють, що від них залежить забезпечення міста транспортними перевезеннями, а отже, настрій і безпека лучан.

На фото: Подружжя Міщуків і Саганів — золотий фонд підприємства.