ПАТ «Луцьксантехмонтаж-536» 9 квітня святкує 55-річчя з часу заснування...
ПАТ «Луцьксантехмонтаж-536» 9 квітня святкує 55-річчя з часу заснування...
Згадане підприємство має давню історію. Список із трьох десятків збудованих/відремонтованих/відреставрованих ним об’єктів вражає. І це далеко не повний перелік зробленого. Про здобутки акціонерного товариства, а також нинішнє й майбутнє будівельної галузі напередодні ювілею розмовляємо з головою наглядової ради ПАТ «Луцьксантехмонтаж-536» Віктором ЧОРНУХОЮ
Тарас ВОЗНЮК
—Вікторе Григоровичу, ви свідомо вибрали фах будівельника? Коли вперше спробували себе у цій сфері? — Мої перші два роки будівництва пов’язані з будзагонами. Ще студентом став командиром студзагону в Кустанаї. Це була непроста робота і велика відповідальність. Працювали, як прокляті. Були такі, що у перші дні не витримували. Тільки раз на тиждень завершували роботу о 16 годині — в суботу, тоді був банний день. Навіть у неділю трудилися. Мали лише один вихідний — День будівельника у серпні. Під час навчання у Харківському автодорожньому інституті здобув спеціальність інженера-механіка. І сам вибрав професію будівельника, потрапив у трест. Але закріпитися у Харкові не вдалося, тому вибрав за направленням Львів. — Ви ж родом із Сумщини. Не боялися їхати на Західну Україну? — Не боявся. Мені навіть самому захотілося, от повірте. Прилітав після розподілу до Львова, дивився, де буду працювати. Але після інституту не забрав диплом, а самовільно знову поїхав у Кустанай будувати корівники. Це був 1976 рік і мене шукала міліція: чому не на місці розподілу? На роботу я спізнився на місяць. — А на Волинь зі Львова як потрапили? — У 1979 році вчергове зібрав кістяк бригади з усієї країни і полетіли в Кустанай. Два місяці там були, щоб підзаробити. Спізнився у трест і чесно зізнався, що закінчував корівник і керівництво тамтешнє не відпускало. З апарату тресту мене вигнали ледь не по статті — я був заступником головного механіка. Управитель тресту — мій виробничий батько — Михайло Антонович Сорока запитав: ти далі збираєшся їздити на заробітки? Якщо ні, то пиши розписку. І я за два роки пройшов від майстра до начальника будівельної дільниці. Наприкінці року мене викликали в трест і направили на Волинь начальником СУ-536. Керівник тресту побачив в мені ту людину, якій можна доручати проблемне управління. Я приїхав, а керувати немає ким. Пройшло кілька місяців, поки налагодив роботу. Трест єдиний на три області виконував монтаж вентиляції, сантехніки, трубопроводів, технологічного обладнання. 3 березня виповнилося 34 роки, як я у цій організації. — Вважаєте себе волинянином? — Красивішої землі, природи, людей, як на Волині, даю слово, ніде немає. Навіть на Сумщині, де поховані батьки і куди їжджу щороку на провідну неділю. А от Львів не люблю, хоча й обрав по розподілу. — Переглянув перелік найбільших робіт вашої фірми. Ви можете виділити якийсь один об’єкт — найскладніший чи найпам’ятніший? — У найпотужніших промислових підприємствах області чимала частка нашої роботи, але не в будівництві, а в усьому, що пов’язано з трубами та металом. Ми обладнували ДПЗ, електроапаратний, пластмасовий заводи, «Ковельсільмаш», «Нововолинський завод СТО». Якщо взяти останні десять років, то саме ми будуємо найбільше житла. Освоюємо до 30 відсотків загальних інвестицій в області. На нашому підприємстві і зарплата найвища, і колектив найбільший (820 чоловік). Але щоб відповісти на ваше запитання, хочу згадати будівництво митного переходу «Ягодин». Ми за два місяці освоїли 51 мільйон гривень. Під землею проклали 130 кілометрів кабелів, встановили близько 300 камер, плюс складні металоконструкції. Але справа не в тому, що це був відповідальний об’єкт, а те, що мали дуже стислі терміни. Якщо збудуємо перинатальний центр, він буде унікальним в Україні. Подібного в державі немає. Усі процедури діткам і мамам можна буде проводити в одному місці. Наприклад, у Дніпропетровську для цього треба об’їхати шість медичних закладів. Крім того, буде додатковий пологовий будинок на 60 місць. У всіх обласних центрах є по два пологових. Тільки в Луцьку один. І в разі серйозної інфекції немає де приймати пологи. Там будуть створені всі умови, щоб виходжувати діточок, які народжуються по півкілограма, поміщаються на руці (голос співрозмовника теплішає. — Авт.). Думали, що цього року виділять кошти на об’єкт, але спочатку врізали раз, потім другий. Тим часом готовність перинатального центру велика, обладнання лежить на 26 мільйонів гривень. — Вікторе Григоровичу, останнім часом у Луцьку доволі активно йде житлове будівництво. — Обласний центр має найкращі показники в Україні — ріст на 113 відсотків у 2015-му до 2014 року. Але це заслуга не держави, а людей. Банки стали ненадійні, вдома під подушкою теж страшно гроші зберігати, тому люди вкладають кошти у нерухомість. Такого дешевого житла у валюті, як тепер, ніколи не було за час моєї роботи. Один квадратний метр коштує 400-500 доларів. Хоча не працюють державні програми по житлу, щоб молоді сім’ї могли взяти іпотеку. — Яка перспектива будівельної галузі на найближчих 5 — 10 років? І не лише в Луцьку, а й у Ковелі, Нововолинську, Володимирі-Волинському? — Собівартість житла найнижча в обласному центрі, бо всі бази матеріалів розташовані тут. У Ковелі почали будувати мікрорайон «Ковельська Голландія». Здамо достроково у другому кварталі цього року. Перспективи житлового будівництва ще є, але далі «увімкнеться» вторинний ринок. Мій прогноз: нинішні темпи зберігатимуться один — два роки, може три. А потім ринок насититься. Далі повинна включитися держава. Адже з усіх великих економічних криз виходили завдяки будівництву. Ця галузь — локомотив, який тягне за собою всю економіку, створює нові робочі місця. — До якого будівництва у вас більше лежить душа: житлового, соціального, промислового? — Однозначно не можна відповісти. Головна проблема для нашого колективу — надійне фінансування. Ми щиро дякуємо замовникам та інвесторам, які нам довіряють. Якщо будуть кошти, ми збудуємо будь-який об’єкт, хіба що крім атомної станції. Це дозволяє і виробнича база, і робітники, й інженери. Тож хочу привітати всіх працівників нашого підприємства і подякувати за роботу.
На фото: Під керівництвом Віктора Чорнухи підприємство стало лідером будівельної галузі Волині.
