ЧОМУ ДОСІ НІХТО НЕ ВІДПОВІВ ЗА СМЕРТЬ ВІКИ?

Батьки загиблої дівчинки не можуть добитися всестороннього й об’єктивного розгляду справи
Цей страшний випадок трапився шість років тому в самому центрі Ковеля. Чотирирічна Віка Мазилкіна поспішала через вулицю Незалежності вслід за шестирічною подругою, яка вже перебігла дорогу. Тут її, неподалік Андрїївської церкви, й наздогнав смертельний вихор. Перехожі почули глухий удар людського тіла об машину. Це тривало якихось кілька секунд. Дитина відлетіла приблизно на 25 метрів.
За кермом шаленого “Фольксвагена-Пасата” знаходилась 30-річна ковельчанка Наталія Михальчук. Збивши дитину, вона навіть не загальмувала! Доїхавши аж до перехрестя вулиць Незалежності і Кониського, Михальчук, нарешті, зупинилась. Як стверджує свідок – водій зі стажем Олександр Тимощук — швидкість автомобіля була приблизно 80 кілометрів на годину. Хоч Михальчук каже, що вона швидкість не перевищувала. Проте всупереч вимогам Кримінально-процесуального кодексу України її покази слідством взагалі не перевірялися, як і покази свідка Тимощука – особи не зацікавленої.
Віка померла в реанімації, навіть не відкривши очі. Потім були похорони, на другий день після яких до подружжя Мазилкіних прийшла Михальчук і зненацька попросила Віктора написати заяву, щоб міліція не порушувала кримінальної справи. На той час своєї вини вона не заперечувала, просила вибачення, говорила, що дитини на дорозі не бачила, називала себе вбивцею, обіцяла відшкодувати моральні та матеріальні збитки. Подружжя повірило у щире каяття і під диктовку слідчого Сергія Момота написало такий “потрібний” для Михальчук “папірець”. На основі його Момотом була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи у зв’язку з тим, що “водій “Фольксвагена-Пасата” не мала технічної можливості уникнути наїзду”. Не буду стверджувати, що зловмисниця повністю “відкупилася” у правоохоронців, але її ще за два дні до появи постанови слідчого вже бачили знову за кермом.
З відмовним матеріалом слідчий Момот протиправно не хотів ознайомити Віктора Мазилкіна кілька місяців. Він навіть не повідомив його про відмову в порушенні кримінальної справи, аж поки до тодішнього начальника слідчого відділення Ковельського МРВВС Сергія Матящука не подзвонили з обласної прокуратури. Приховувати від потерпілої сторони документи було чого. Виявилося, що у справі Момот “забув” навіть документально зафіксувати місце, де дитина лежала непритомною, яке свідчило б про перевищення автомобілем швидкості. У матеріалах справи відсутній акт аналізу крові Наталії Михальчук та протокол огляду місця події, складеного працівниками державтоінспекції в день ДТП, де свідками було вказано, де саме знаходилось після наїзду тіло дівчинки. Свідок Олександр Тимощук взагалі не викликався для дачі показів. Його важливі свідчення для слідства були, мабуть, просто не вигідними.
З’ясувалося, що слідчий експеримент проводився з дитиною, яка була на кілька років старшою від загиблої. Дівчинку попросили пробігтися по асфальтовій доріжці у кросівках і вписали в протокол, що “дитина в цьому віці пробігає 10 метрів за 3,2 секунди”. Хоч слідчий добре знав, що Віка перебігала дорогу в пантофлях. І ніяк не могла це робити з такою швидкістю. Мазилкін стверджує, що саме такими брудними методами слідством створювалась видимість того, що Михальчук не могла не уникнути наїзду, а значить ступінь її вини зводиться до мінімуму. Втім, відповідно до чинного законодавства, водій, який допустив порушення правил дорожнього руху, несе відповідальність за наслідки, які фактично настали.
Зневірившись в тому, що можна добитися правди, Мазилкін провів власне(!) розслідування. Ділянку дороги, що стала чорною в долі його сім’ї, він вимірював сантиметрами, створивши діаграму аварії, визначивши при цьому декілька варіантів швидкості іномарки. Науковці з Києва допомагали йому спеціальною літературою. Розрахунки свідчать, що у Михальчук таки була технічна можливість загальмувати або ж звернути вбік і не вбити дитину. Це чітко видно на діаграмі. Офіційну ж експертизу, проведену згодом працівниками державтоінспекції, Мазилкін вважає звичайнісінькою “липою”, оскільки гальмівний шлях автомобіля марки “Фольксваген-Пасат”, яким керувала Михальчук, значно менший, ніж визначили всі три експертні установи. І якби Михальчук застосувала екстрене гальмування, то не наїхала б на дитину. Гальмівний шлях до місця наїзду складав би не більше дев’яти метрів, а цього, як вважає Мазилкін, цілком достатньо для повної зупинки автомобіля.
Але довести свою правоту йому не вдалося. Слідчий штучно наближав автомобіль до місця аварії для того, щоб Михальчук уникла кримінальної відповідальності. Звернення Мазилкіна в різні інстанції давали мало надії. І хоч змінилося аж шість(!!!) слідчих, добитися справедливості було неможливо. Ковельська міжрайонна та обласна прокуратури кілька разів скасовували відмовний матеріал слідства та направляли його в міліцію на додаткову перевірку, але “результат” залишався незмінний.
У двобої з круговою порукою у правоохоронних відомствах Мазилкін нажив собі чимало ворогів серед посадовців у погонах, але це його ще більше “загартовувало”. Він спрямував подання до суду на тодішнього ковельського міжрайонного прокурора Анатолія Коцуру та слідчого міськрайвідділу внутрішніх справ Володимира Йовика. Мазилкін просив місцеву Феміду визнати неправомірними дії прокурора, який затвердив постанову про закриття кримінальної справи, та слідчого – за небажання виконувати вимоги закону.
Однак в суд Анатолій Коцура не з’явився. Він явно погордував і прислав свого представника. І коли це таке було, щоб суд визнав дії прокурора та слідчого неправомірними?! Але Мазилкін добився того, що суд визнав доцільність проведення слідчого експерименту з автомобілем марки “Фольксваген-Пасат” для встановлення реальної можливості уникнення наїзду, який, безумовно, мав би важливе значення для проведення в подальшому судово-автотехнічної експертизи, якої так “бояться” слідчі органи та прокуратура.
Здавалось би, після цієї постанови суду Наталії Михальчук вже не уникнути відповідальності, бо при першому ж слідчому експерименті вся надумана теорія експертів про те, що вона не мала технічної можливості уникнути наїзду на дитину, луснула б, як мильна бульбашка.
І що ви думаєте? Слідчий Сергій Смітюх судову постанову… не виконав. Він вже раніше займався розслідуванням цієї справи і надіслав до Київського науково-дослідного інституту для проведення там автотехнічної експертизи необ’єктивні дані, які суперечать двом попереднім експертизам. За словами Мазилкіна, судову постанову не було виконано тому, що в хід розслідування втрутився експерт обласного управління внутрішніх справ Сергій Стаднюк, який ще у 1998 році проводив одну з експертиз. І згодом в суді Стаднюк “видав” таку сентенцію: даний експеримент є небезпечним для самих його учасників, бо якщо перед автомобілем бігтиме дитина, то в будь-який момент можуть відмовити гальма, внаслідок чого її буде смертельно травмовано. З якого це часу експерти вказують слідчим, чи можна їм виконувати свій прямий обов’язок – постанову суду?!
Повіривши експерту, суддя Ковельського міського суду Олена Восковська вирішила відмовитись від проведення слідчого експерименту, хоч позивач настоював на тому, що він має проводитися без участі дитини і під час його проведення ніхто не постраждає. Та й в самій постанові суду мова не йшла про участь в експерименті дитини.
Наштовхнувшись на відмову і повне нерозуміння, наполегливий Мазилкін, сам провівши три експерименти, четвертий записав на відеоплівку. Він намагався подати суду відеокасету з його записом, як аргументований доказ того, що Наталія Михальчук могла уникнути наїзду. Але ж цей аргумент повністю спростовує висновки офіційної експертизи! Тому цілком зрозуміло, що помічник ковельського міжрайонного прокурора Володимир Ющик спочатку почав переконувати суддю в тому, що дану відеокасету проглядати недоцільно, а потім договорився до того, що заявив буквально таке: дитина могла загинути не від удару автомобіля, а від… падіння.
Мабуть, “доводи” прокуратури виявились більш “вагомими”, ніж справедлива вимога скаржника. Головуюча навіть не приєднала до справи подані ним докази, хоч в статті 267 Кримінально-процесуального кодексу України чітко зазначено, що потерпілий може надати суду документи відеозапису і суд зобов’язаний їх прийняти. Олена Восковська ж шукала підставу для відхилення клопотання.
Можна багато писати про гнітючу атмосферу в залі суду, явний тиск на Мазилкіна з боку Восковської. Коли позивач повідомив, що має запросити на суд представників засобів масової інформації та ковельського міського фонду захисту прав людини і заради об’єктивності буде здійснювати відеозапис судових засідань, Восковська сказала, що сама вирішить питання щодо присутності на засіданні журналістів. Газетярів та правозахисників на процес допустили, а от проводити аудіозапис першого засідання навіть самим судом головуюча не дозволила. І хоча у подальшому судовий процес записувався на аудіоапаратуру, тиск на Мазилкіна в присутності свідків, який мав місце на першому засіданні, залишився не зафіксований. Не виявилось у протоколі судового засідання й найбільш важливих аргументованих доказів скаржника, які могли істотно вплинути на постанову суду.
Мазилкін також подав Восковській заяву з проханням порушити кримінальну справу відносно слідчого Сергія Смітюха за зловживання службовим становищем, приховування злочину та невиконання судового рішення. До цього часу скаржник навіть не отримав відповіді з суду: порушили таку кримінальну справу чи ні. Знехтувавши нормами Кримінально-процесуального кодексу України, суддя видала згодом постанову, в якій серед іншого одним реченням “згадала” заяву Мазилкіна, вказавши, що “вимоги скаржника про порушення кримінальної справи проти слідчого не підлягають до задоволення, оскільки не відносяться до компетенції суду”. При цьому Восковська зіслалась на статтю 97 КПК України, в якій говориться не про “компетенцію суду”, а про “обов’язковість прийняття заяв і повідомлень про злочин і прийняття їх розгляду”.
Що ж змінилося за цих шість років, протягом яких Віктор Мазилкін шукає правду? Звільнено із займаних посад міжрайонного прокурора Анатолія Коцуру та слідчого Сергія Момота, який, як не дивно, займається адвокатською практикою, начебто допомагає тим, хто потрапив у біду. Але ці звільнення ніяким чином не пов’язані із зазначеною кримінальною тяганиною. Поки що уникла відповідальності й сама Наталія Михальчук. Міліція та прокуратура переконують судові органи в тому, що вона не могла не скоїти наїзд на дитину. Але ж водій згідно з чинним законодавством звільняється від кримінальної відповідальності лише у випадку, коли він сам не порушив правил дорожнього руху. Тобто бездіяльність Михальчук перебуває в причинному зв’язку з тяжкими наслідками, що підтверджено висновком судмедекспертизи, й вважається складом злочину.
На даний час матеріали цієї резонансної справи витребував Верховний суд України. Мазилкін вважає, що суддя Олена Восковська винесла “неправосудну постанову”, відмовивши йому в об’єктивному та повному розслідуванні, гарантованому Конституцією України.
Ярослав ГАВРИЛЮК.