ФУНДУК ЗАВЖДИ У ЦІНІ

Саме зараз час братися за садіння цієї невибагливої, корисної і прибуткової рослини


Чимало селян, отримавши земельні колгоспні паї, не знали як ними розпорядитися. Обробити кілька гектарів землі було не всім під силу. Отож, у перші роки після розпаювання побачити поля, зарослі бур’янами, не було дивиною

Євгенія СОМОВА

— Коли мої батьки отримали у власність землю, я довго не роздумував, чим її засадити, — каже садівник–любитель, кандидат хімічних наук, доцент Луцького національного технічного університету Микола Шевчук. — Буваючи у Польщі, від місцевих господарів чув, що фундук перспективна культура, яка може приносити непогані гроші. Бачив там цілі ліщинові гаї. До того ж у мене до цієї рослини особливі сентименти ще з дитинства. І досі пам’ятаю смак і запах ліщинових горіхів, пригорщу яких мені відсипали лісники, котрі заготовляли їх.
Микола Вікторович посадив біля батьківської хати у Турійському районі п’ять років тому лише кілька привезених із Польщі саджанців фундука. Це зараз їх можна придбати і на ринку, і в спеціалізованих магазинах, а тоді знайти було непросто. Доводилося возити із-за кордону напівлегально, бо, як каже, якби брав усі необхідні дозволи, то й досі виробляв би їх. Отож після кожної поїздки привозив кілька галузок. Щороку збільшував площу насаджень. Дізнавшись, що Шевчук садить ліщину, окремі сусіди крутили пальцем біля скроні. Мовляв, з глузду з’їхав чоловік, — тратить час, гроші. Ніякої вигоди не буде з тої ліщини, тільки поле займатиме. Та з часом, схоже, думки змінилися. Окремі сусіди уже й самі не проти зайнятися таким бізнесом.
До речі, заохотив до нього Миколу Вікторовича пан Юрек Яночинський із Люблінщини, котрий ось уже 30 років вирощує фундук. Під нього відвів 8 гектарів землі. Господар реалізовує горіхи не лише в Польщі, а й Італії. Пан Юрек охоче ділився досвідом із волинянином, за що той йому дуже вдячний. Аби переконати Миколу Вікторовича у вигідності горіхового бізнесу, подарував навіть спеціальну літературу. Пана Юрека волинянин вважає своїм учителем і наставником. І досі підтримує з ним стосунки. Якщо виникають якісь запитання чи проблеми, консультується по скайпу. Саме завдяки йому на городі у Шевчуків уже росте ліщиновий ліс. Правда, тут усе висаджено, як пише книжка, — рядками, під шнурочок. Відстань між рослинами 2,5 метра, а між рядками — 5 — 6 метрів. Під фундук садівник відвів 2,5 гектара землі. Має 10 європейських районованих сортів. Найулюбленіші — англійський сорт Каталонський та іспанський Гарібальді. Сорти різняться між собою розміром, формою і смаковими властивостями горіха.
— Перший врожай, — згадує співрозмовник, — зібрав уже на третій рік після висаджування. Плодів було небагато, зате радості — море! Інтенсивно родити фундук починає тільки на 5 — 6 рік. З одного куща можна зібрати 4 — 5 кілограмів, а то й більше, плодів.
За словами пана Миколи, фундук корисний для здоров’я. У ньому вітаміну Е міститься у 15 разів більше, ніж у грецькому горіхові. Недаремно кажуть, що для міцного здоров’я треба щодня з’їдати 5 — 6 грецьких горіхів, а фундука — скільки душа забажає. Та й зберігається він краще. У шкаралупі може пролежати 5 років.
— Я ще навесні нерідко визбирую горіхи, які не зібрав восени, — розповідає Микола Вікторович. — І хоча вони стільки часу пролежали на землі, наче щойно зібрані.
На думку садівника–любителя, фундук, вирощений на Волині, смачніший від турецького, бо містить більше поліненасичених кислот. До того ж він рано починає квітувати. Із середини лютого уже випускає «сережки». Культура дуже морозостійка, витримує до 32 градусів нижче нуля. Аби вона добре родила, мій співрозмовник рекомендує садити на західній стороні ділянці, бо ж на Волині переважно господарюють західні вітри. Добре, якщо поряд є запилювач — дикоросла ліщина. Але якщо кілометрів за п’ять росте ліс, то можна обійтися і без неї, бо ж фундук вітрозапильний. Любить він і воду, тож треба регулярно поливати і, звісно, обрізати молоді гілки. У природі фундук росте кущем, але Микола Вікторович формує його деревом на другий–третій рік після посадки, у вигляді «лійки», щоб середина була порожньою, туди можна підставляти відро чи кошик при збиранні врожаю.
До речі, рвати горіхи не потрібно, як дехто вважає. Їх можна струшувати. Не забуває пан Микола і про підживлення. Щовесни у травні вносить під кожен кущ по жмені селітри і нітроамофоски. Від хвороб, зокрема моніліозу, червивості, обприскує хімікатами контактної та системної дії. Ефективні препарати фірми Байєр. Активно бореться і з бур’янами. Викошує, застосовує Раундап. Садівник наголошує, що хоча фундук невибагливий до грунту, але не буде рости на торфовищах, кар’єрних пісках, у долинах, де надовго затримується вода. Простота його розведення і вирощування робить цю культуру доступною фермерам, селянам–одноосібникам і дачникам. У Польщі це вже всі зрозуміли. І чимало селян захопилися фундуком. Можуть заробити грубі гроші на ньому й волиняни. Адже горіховий ринок в Україні поки що не зайнятий. До 90 відсотків продукції завозиться до нас з інших країн. І це при тому, що і клімат, і земля дають змогу вирощувати цю культуру.
До речі, у колишньому Союзі фундуком було засаджено 25 тисяч гектарів. Нині першість у його вирощуванні належить Італії та Туреччині, на другому місці — Грузія. А останніми роками цією культурою почали активно займатися у Польщі й Молдові. У цих країнах його насіння дорого ціниться.


На фото: У «гроні» фундука сорту Гарібальді, який демонструє садівник, може бути до 16 горішків.