Учора, замість того, щоб вітати з днем народження заслуженого працівника культури України, відомого режисера та оператора, керівника народної аматорської кіностудії «Волинь» Бориса Ревенка, його друзі, колеги та учні прийшли на вечір-спогад про нього...
Учора, замість того, щоб вітати з днем народження заслуженого працівника культури України, відомого режисера та оператора, керівника народної аматорської кіностудії «Волинь» Бориса Ревенка, його друзі, колеги та учні прийшли на вечір-спогад про нього. Серце Бориса Павловича зупинилося 4 червня 2015 року. Пропонуємо слова пам’яті однодумців про Майстра...
Світлана ЗОЗУЛЯ, завідувач «Музею історії кінематографу і фотомистецтва Волині»: — Вдячна долі, що дванадцять років тому, завдяки фотожурналісту й режисеру Валерію Бєлову, вона привела мене в народну аматорську кіностудію «Волинь». Тут познайомилася з Борисом Павловичем Ревенком, який одразу ж заінтригував своєю колоритною зовнішністю. Вже згодом дізналася від нього про сповнені романтики й водночас нелегкої праці мандри у складі китобійної флотилії. А також і про те, що саме моря–океани надихали його на заняття фотосправою й випуск «багатотиражки». Він був справжньою ходячою енциклопедією і свої знання передавав учням. Саме після знайомства з Борисом Ревенком я дізналася про перебування у Лесиному краї нашого ще досі належно не пошанованого кіногенія Івана Миколайчука. Як і про те, що в Луцьку тоді жила донька сенаторки, залюблена у фото й кіно Ірина Левчанівська. І про принцесу Сіаму — нашу землячку Кате рину Десницьку, про талановитих митців нелегкої долі Костя Шишка й Олександра Валенту… Він збирав і дбайливо зберігав замітки й статті як про щонайменші успіхи, так і про світове визнання режисера Олеся Саніна та оператора Сергія Михальчука, які свого часу аматорами бігали у «творчий підвал» у центрі Луцька. Ех, як би хотілося сьогодні зайти на кіностудію «Волинь» і побачити на робочому місці Бориса Павловича… Добре, що встигла сказати багато дружніх слів йому самому, і неодноразово повторювала, що роблю й зараз: «Таких, як ви, більше «не випускають!».
Леонід ТИВОНЮК, аніматор: — Борис Павлович — людина–епоха, «фонтан ідей» та фанат своєї справи, який був закоханий у життя та у кожного мешканця Луцька. Здається, він був знайомий з усіма жителями міста, і його знали, мабуть, також усі. Головний засвоєний урок від Бориса Ревенка — побачити Любов та Світло, які є в душі кожної людини, і передати їх іншим через свої роботи, а, головне, через взаємовідносини зі світом. Щоб ми ділилися ними з оточуючими, і робили життя яскравішим та прекраснішим.
Омелян ІВАНЮК, оператор: — У 1975 році Борис очолив кіностудію. Він завжди вирізнявся організаторськими здібностями, був дипломатом. Один із наших спільних фільмів — «Дивне місто моє», знятий 1984 року. Я був не тільки оператором, а й озвучував стрічку. Загалом, у студії створено й озвучено більш як 300 фільмів. Ми працювали ночами — були фанатами своєї справи. Пригадую, як під час роботи над фільмом «В оселі чорного самітника» Борис варив нам чай, робив бутерброди. Він був добряком, ділився з усіма. Як людина неповторного творчого характеру, умів бачити і показати свої творчі знахідки людям.
Тетяна БІСКУБ, тележурналіст: — Усе почалося з того, що на ТРК «Аверс» мені запропонували зробити передачу про музей кіно та фото в арт–кафе «Стоп–кадр». Тоді я вперше й побачила Бориса Павловича. Довгий час не знала, скільки йому років, але вразило те, як він на одному рівні спілкується з молодими людьми, ні в чому їм не поступається. Термін «абсолютна ерудиція» — про нього. Саме ці знання давали теми, які він порушував і пропонував багатьом журналістам на Волині. А ще, і це неймовірно вражало в ньому, — Борис Павлович ніколи не шукав легких шляхів у мистецтві. Якщо потрібно відзняти, як сонце сідає, він чекав стільки, скільки треба. Вранішню росу також знімав засвітла. Дякую за правдивість!
Микола ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ, колега–кіноаматор (м. Дубно): — У 1980 році я вже був добре знайомий із Борисом Ревенком. Неодноразово приїздив до нього, зокрема й на фестиваль аматорських фільмів, що співпав із його 50–річчям (у 1987–му. — Авт .). Ми разом їздили також на конкурси у Київ, Москву. Він постійно повідомляв про різні аматорські фестивалі, спонукав брати у них участь. Завдяки йому я дізнався про «Кінокімерію» на Херсонщині, відправляв туди роботи і навіть отримав відзнаку. На останній фотографії, яку зробив у кіностудії, Борис Павлович показує зібрану для музею кінематографу й фотомистецтва техніку. Невгамовний він був чоловік і… дуже добрий.
