Уже давно мрію вишити собі сорочку. Таку, щоб була до душі. Для мене це не простий одяг, тому до вибору схеми взялася з великою пильністю і відповідальністю...
Уже давно мрію вишити собі сорочку. Таку, щоб була до душі. Для мене це не простий одяг, тому до вибору схеми взялася з великою пильністю і відповідальністю... Для початку вирішила передивитися варіанти в інтернеті. Розмаїття візерунків і стилів, кольорові рішення вразили. Але дуже спантеличило одне фото. Річ у тім, що зі світлини посміхалася пані у вишитій сукні, котра вела на повідку песика… у вишиванці
Олеся БАНАДА, коректор газети «Волинь-нова»
Знаю, що цю тему на сторінках нашої газети порушувала моя колега Алла Лісова ще два роки тому. Але і мене зачепила дивна мода. Бо нині це не рідкість — торік у Києві на міжнародній виставці собак усіх порід також відбувся парад чотирилапих у національних сорочках. На перший погляд — стильно, модно, патріотично. Більшість дівчат–підлітків в інтернеті одноголосно заявили, що теж би вбралися у національний стрій за компанію з домашнім улюбленцем. Але хвилиночку. Давайте визначимо межу між модою і патріотизмом. Для чого ми вдягаємо вишиванку? Передусім, щоб самоствердитися як українці, відчути національну єдність, показати, якою красивою та автентичною є вітчизняна культура. Наші бабусі добре знали, що правильно підібраний візерунок сорочки притягує удачу, захищає того, хто її носить, оберігає від злих думок і навіть допомагає знайти своє кохання. Вишиванка для українця — це національна святиня, оберіг, що несе специфічну енергетику. Тому вдягати вишиту сорочку з такими думками — патріотично. Але останнім часом заквітчане хрестиками чи бісером вбрання перейшло до категорії «маст хев», тобто стало одягом, що мусить бути у кожній шафі. І не лише в Україні, а й у світі. Красуні обирають вишиванку в Америці чи в Японії не тому, що люблять Україну, а найперше через те, що це беззаперечно красиво, розкішно, та й одяг до лиця кожному. Там не задумуються ні про енергетику, ні про значення вишитих символів. Просто крокують «в ногу» з віяннями моди. Та повернімося до собак. Вони — вірні друзі. Ми їх любимо, дехто навіть називає чотирилапих членами сім’ї. І дуже прикро, що сьогодні їх часто перетворюють на модний аксесуар. Панянка буде півдня носити бідного песика, одягнутого у вишиванку, на руках, бо так їй «прикольно»… Чи вбере, наприклад, президент свого собачку в маленький спеціально пошитий діловий костюмчик? Сумніваюсь. Це, по–перше, суперечить етикету, а по–друге, навіть смішно. То як же бути з вишиванками? Хіба можна в національну святиню вбирати того, хто не розуміє її цінності?
