Я, НАПЕВНО, ЯКАСЬ НЕ ТАКА

Євгенія НАЗАРУК

Лялька–мотанка, томик Стуса,
Божа Матінка на стіні…
Ти — мій біль і моя спокуса,
Я — сльоза на твоїм вікні.

Лялька–мотанка без обличчя,
І печаль моя — як ріка.
В двадцять першім модернім сторіччі
Я, напевно, якась не така.

Не така… Вже й минає літо.
У повітрі жура бринить.
Я не вмію за щось любити,
Я люблю, бо душа велить.

Я не вмію, та ні — не хочу
Йти туди, де мене не ждуть,
І не вмію сміятись в очі,
Коли в душу мені плюють.

Сіє смутком осіння мряка,
Заглядає в моє вікно…
Я не вмію бути ніяка,
Я не з тих, кому «все одно».

Ну а ти… Ти уже не спокуса.
Ти лиш біль, що запікся в мені…
Перечитую томик Стуса,
Плаче Матінка на стіні.

с. Лище
Луцького району.