НЕХАЙ СПІВАЄ «ХЛІБОДАР»!

Мій доземний уклін колективу, який створив тато і біля сцени якого я виросла

… На землю рідної Вільхівки щоразу ступаю з іншими почуттями. Узимку схожою на мамину і татову сивину бачиться мені паморозь на кронах її вільх. Безмежні поля золотої пшениці й житечка, над якими «пісня в небо жайвором зліта», — таким живе у спогадах вільхівське літо. Смутком плаче осіння позолота, бо серед її вроди день 15 вересня 1992 року відібрав у мене батька Степана, а 30 вересня 2010-го — маму Марію. Вони були однолітками і цьогоріч могли б обоє відзначати ювілеї. Не судилося… Спочивають собі біля церквиці у Вільхівці. А як би нам із сином Михайлом хотілося, щоб не сонечком із небес сяяла їхня любов, а була оберегом у земному житті

Леся ВЛАШИНЕЦЬ, журналіст газети «Горохівський вісник», донька Степана Кривенького


Цьогоріч білоцвітного 6 квітня могилу Піснедара вкрили квіти пам’яті від односельчан, шанувальників його творчості. Того дня тато народився 75 років тому, а у хвилини поминальної молитви на дереві поруч сіла пара голубів.
— То прилетіли Стьопова і Маріїна душі, — вірилося тоді сказаному про батьків.
…Біль передчасної втрати найдорожчих намагаюся втамувати думкою, що, мабуть, там, у Вічному Раю, теж потрібні Солов’ї і Музиканти. Уявляю, як гарно вітав би у ці дні з поважним ювілеєм свого художнього керівника, поета і композитора, заслуженого працівника культури України, Почесного громадянина Волині Степана Кривенького народний аматорський хор «Хлібодар», злеліяний і відшліфований ним наче діамант. Пам’ятаю, що після батькової смерті хлібодарівці змовкли у скорботі на цілий рік. Боялася, що вже ніхто й ніколи не зможе спонукати їх вийти на сцену, так ревно оплакували свого творця–музиканта. Тією силою стали, мабуть, слова, які батько написав для них у свої останні дні:
Співайте і творіть без мене,
Нехай співає «Хлібодар»,
В тяжкі хвилини для родини
Вшануйте мій пісенний дар.
На вечорі пам’яті «Співець рідного краю» не лише почула знайомі і найрідніші мені татові пісні, а наче знову пережила народження кожного твору.
«Ясени», «Журавлята», «Вишиванка», «Батьку мій», легкокрила «Волинь моя», що ластівкою облетіла світ… На жаль, далеко не всі вони увійшли до збірки пісень «Волинь моя». Та знаю достеменно: їх люблять і співають у всіх куточках Горохівщини та й усієї області.
Уже в залі задумалася, чому батькові мотиви називають народними, а його самого — народним композитором? Упевнена, якби жив тато, то відповів би, що пісні ці написав у найгарнішому селі, серед найдобріших людей, для найкращої у світі Волині, для рідної України, якій освідчувався у любові.
…Почувалася дитиною серед милозвуччя батькових думок і мрій, бажання добра всім людям. Знову відчула себе найщасливішою донькою у світі, бо мій тато зовсім не вмів гніватися, ображатися, гоноритися, певно тому і його любило життя. Вдивлялася в очі кожного виконавця — і бачила у них щирість і повагу, які вони досі відчувають до Степана Федоровича. Кажуть, що не дбав про гроші, славу чи інші тлінні скарби і здобув найвищу для митця нагороду — шану й визнання.
Зі сторінок цього поважного видання маю за честь висловити щиру вдячність співочим колективам — учасникам вечора пам’яті «Співець рідного краю»: народному аматорському хору «Хлібодар» Будинку культури села Вільхівка (керівник Володимир Онищук), хорові клубу села Ощів і Будинку культури села Терешківці (керівник Микола Ващук), вокальному ансамблю Будинку культури села Скобелка (керівник Ірина Хрустюк), вокальному ансамблю «Червона калина» Будинку культури селища Мар’янівка (керівник Надія Венско), народному аматорському ансамблю народної пісні «Горохівчанка» (керівник Микола Гриб), оркестру народних інструментів Сенкевичівської музичної школи (керівник Катерина Андрощук), дуетам, тріо, квартетам із їхнього складу. Спасибі за зворушливі спогади про маму й тата старості «Хлібодара» Євгенії Войтович, заслуженому журналістові України Святославу Пирожку, за доброзичливі слова — редактору газети «Волинь-нова» Олександрові Згоранцю, за підтримку і людяність — голові Горохівської райдержадміністрації Любові Матвєєвій, за світлу пам’ять про свого земляка, учителя музики і товариша — заслуженому архітекторові України Юрію Казміруку і колишньому директору КП «Луцьке» Володимирові Зелюку.
У цій атмосфері гармонії почуттів і творчості я розуміла, скільки натхнення вклали у сценарій вечора начальник відділу культури Горохівської райдержадміністрації Діна Колесник, ведуча, методист РНД «Просвіта» Валентина Гриб, організатори виставки–спогаду про митця. Сльози вдячності пісняру зоріли на очах першого керівника «Хлібодара» (після смерті Степана Кривенького) Миколи Гриба. Я вклоняюся і його нинішньому маестро Володимирові Онищуку, директору Будинку культури Людмилі Процюк, Наталії і Романові Новосадам, які створили пісню про батька, назвавши його ніжним і співучим журавлем! Спасибі кожній людині, із вуст якої чую наймиліше серцю батькове слово і мелодію його душі.
…Цьогоріч народному аматорському хору «Хлібодар» Будинку культури села Вільхівка виповнюється 55 років. У години, коли писалися ці рядки, серце зойкнуло болем від скорботної звістки: у неділю, 8 травня, на 62–му році життя раптово не стало його незмінного соліста–ветерана Анатолія Процюка — хлібороба зі співучою душею, хорошого товариша Степана Кривенького, чоловіка директора Будинку культури Вільхівки Людмили Процюк. Вірю, що його душа, як і татова, злетить до Небесного Раю, куди, кажуть, Бог забирає кращих з–поміж нас.

На фото: Вечір пам’яті композитора благословив отець Василь Луньо, а хор «Хлібодар» віддав данину шани своєму засновнику.
Фото Олега ДІДИКА.