— Ви не підкажете, де взяти гарну вечірню сукню напрокат? — звернулася попутниця в маршрутному автобусі. — У внучки скоро випускний бал, хочу, щоб моя була найкрасивіша...
— Ви не підкажете, де взяти гарну вечірню сукню напрокат? — звернулася попутниця в маршрутному автобусі. — У внучки скоро випускний бал, хочу, щоб моя Мариночка була найкрасивіша...
Марта ЮЛАНТОВА
Слово за словом, розговорилися. Марія, так звали пасажирку, дуже переживає за свою 16-річну внучку. Дівчинка не розмовляє, хоча все прекрасно розуміє, допомагає бабусі по господарству. Цьогоріч закінчує спеціалізовану школу. — Донька народила Маринку, не будучи заміжньою. Одним словом, крутила роман з одруженим чоловіком, завагітніла. Їй тоді було 22 роки, не така вже й молоденька. Але приховувала вагітність, стискала живіт. А коли настав час народжувати, обоє потрапили в реанімацію — і донька, і внучка, — каже Марія. За словами жінки, біологічний батько внучки приїжджав до них знайомитися. Від дитини не відмовлявся, обіцяв матеріально підтримувати. Але свій норовистий характер показала донька. — Моя Іра — ще той подаруночок. Працювала у нього секретаркою. Знала, що чоловік має сім’ю, дітей. Але вирішила «збити» з начальника грошенят. Я її і сварила, і просила — все марно. Іра до цього часу не вийшла заміж, щоразу приїжджає додому з новим кавалером. На Маринку — нуль уваги.., — витирає сльози жінка. Після народження доньки Іра геть розсварилася з батьком дитини. Кричала, що виховає її сама, а він щоб і близько до них не підходив. Чоловік намагався налагодити контакт із Марією-старшою, але Іра щоразу влаштовувала істерики. Мовляв, щось собі заподіє, якщо дізнається, що від нього взяли хоч копійку. Намагалася його шантажувати, але він переїхав на схід України — від гріха подалі. — Іра тоді хотіла, щоб начальник розлучився і взяв її заміж. Але він цього не зробив, от вона і бісилася, — каже Марія. — А потім повіялася у світ, Маринці ще й року не було. Бабуся ростила внучку сама. Не нарікала, навіть була рада, бо Іра грозилася віддати дитину в інтернат. Тоді вони ще не знали, що в Маринки будуть проблеми з розвитком. — Вона у мене така молодчина. Все розуміє, а от висловитися не може. В хаті прибере, їсти зготує. Я вже її і по лікарях, і по бабах возила. Одна бабця сказала, що моя Іра, як була вагітна, дуже злякалася. Це зашкодило дитині ще в утробі. А лікарі кажуть, що у внучки — залишкові явища ДЦП. Якби відразу звернулися до спеціалістів, то, може б, і допомогли. Може, я і винна, що дівчина не розмовляє, — зітхає Марія. Найбільше бабусю турбує, що для Маринки вона — одна найрідніша людина. Іра жодного разу не була в доньки на святковій лінійці чи батьківських зборах. Не купувала їй бантиків, не заплітала косу. — А у внучки таке розкішне волосся, — каже бабуся і показує знімки в мобільному телефоні. З екрана дивиться чорнокоса дівчинка модельної зовнішності. Дуже схожа на свою бабусю. Марія гортала фотографії, але на жодній не було Маринчиної мами. — Іра зовсім не цікавиться донькою. Коли приїздить з черговим кавалером, ще гримає на дочку. Каже, я тебе як відлупцюю, то відразу заговориш, — тремтячим голосом розповідає Марія. — От я найбільше і боюся, що коли помру, хто глядітиме мою кровиночку?
